Погода не винна

Третій тиждень у моєму селі Демидівка Жмеринського району вимикають світло. Дзвоню до місцевих електромереж.

— Це що, планові відключення?— запитую чергового.

— Ви бачили, яка надворі погода? — відповідає спокійно. — Сильний вітер, дощ. Світла не буде до ранку.

Кладу слухавку й дивуюся. Виявляється, тепер світло подають, лише коли сухо і сонячно.

Згадала, як влітку відпочивали на дачі в друзів. Там через погану погоду на роботу не вийшла продавець магазину. На дверях повісила оголошення на цупкому картоні: "Нельотна погода, я вдома".

— Чого там сидіти. У таку погоду до магазину ніхто не прийде, — виправдовувалася червонощока молодиця, коли ми прийшли до неї додому. — Як щось треба, всі знають, де я живу.

Через погану погоду часто на виклик не приходять лікарі та медсестри.

— Завжди перечікую дощ, — каже знайома лікарка. — Або прошу родичів хворих, щоб приїхали за мною.

Тиждень тому повертаємося з чоловіком із Вінниці додому. На дорозі об'їжджаємо двох дорожників, які насипають асфальт прямісінько у калюжу. Ретельно утрамбовують. За два дні на тому місці знову з'явилася яма. Але погода в тому не винна.

×