Ліпити на себе ордени поборників свободи слова та прав журналістів, коли цього вимагає політична доцільність, або коли на цій темі можна вколоти конкурентів — у Партії регіонів добре вміють.
Інша справа, самим відповідати цьому статусу.
Із цим у головних спікерів ПР Акімової, Герман, Азарова, Горіної великі проблеми. Плюнути в обличчя журналістів, та ще й на очах у мільйонів глядачів — це в кубі гірше за зламаний комуністом Ткаченком мікрофон вартістю 1330 грн. Бо тим самим "регіонали" показали, що навіть присутні у студії авторитетні журналісти країни для них нічого не варті, такі собі лакеї — "всіх купимо оптом і вроздріб".
Проявити елементарну неповагу до прем"єр-міністра своєї країни, хоч би хто ним був, це, грубо кажучи, те саме, що облити помиями свою державу за кордоном. Чим ПР займається регулярно, особливо під час ефірів на російському телебаченні. А коли голова Комітету з питань свободи слова та інформації Ганна Герман прямим текстом звинувачує журналістів у продажності, обертається до них спиною, починає вказувати їм, як працювати, вести програму, скільки кому давати слова — це вже повний абсурд. Виходить, у ставленні до журналістів у Партії регіонів нічого не змінилося з 2004 року, коли процвітали темники і цензура.
Ще більш дикими виглядали аргументи "регіоналів" про паритет у часі та доступі до головного мікрофона між прем"єр-міністром України і ними. Його в принципі бути не може. Адже саме керівник уряду відповідає за те, що діється в економіці країни. Природно, що до глави Кабінету Міністрів запитань виникає значно більше, ніж до лідера опозиції чи будь-якого її представника.
Вони проявили елементарну неповагу до прем"єр-міністра своєї країни
У демократичних країнах існують спеціальні формати програм, де журналісти спілкуються один на один із президентом чи з прем"єром. І важко уявити, що під час розмови Барака Обами з журналістами у США у студію вриваються республіканці, вимагаючи рівного доступу до мікрофона.
Тому якщо б Партія регіонів насправді бажала якогось паритету, то із прем"єр-міністром по статусу мав би спілкуватися лідер опозиції та тіньового уряду Віктор Янукович, а не звичайні депутати, яких 450 в Україні. Однак виставляти свого лідера один на один із Тимошенко в Партії регіонів, вочевидь, просто бояться.
У підсумку, через дії "регіоналів" суспільство позбавили можливості побачити відверту, фахову, без політичного балагану дискусію між прем"єр-міністром і журналістами.
Не кращим чином проявив себе в цій ситуації і ведучий програми Савік Шустер. Було очевидно, що він не був відвертий із жодною зі сторін програми. Шустер нікому не сказав правди, нікого не попередив про справжній формат передачі. Прем"єру — не сказав про те, що в студію увірвуться депутати від ПР. Хоча, як сам зізнався, знав про це заздалегідь. Журналістам — що коли до студії завітають депутати-"регіонали", "акули пера" гратимуть роль масовки. Партії регіонів не сказав, що присутні у студії журналісти мали там бути першою скрипкою.
Єдине, що робить честь Савіку, — він покаявся за те, що не зміг сказати "ні" правій руці хазяїна каналу на "килимі" в штабі Партії регіонів. Але саме невміння чи небажання журналіста сказати "ні" в принциповій ситуації і є тим фактором, який щоразу вбиває єдине реалізоване на практиці досягнення помаранчевої революції — свободу слова.
Багато у зв"язку із цим скандалом говорять про недовіру та неповагу політиків до журналістів. Але ж останні її породжують самі. Як можна довіряти і поважати журналіста, який готовий міняти формат програми під забаганку конкретної політичної сили, яка володіє конкретним каналом. Це як у "Зоряних війнах": якщо ти хоч раз став на темну сторону сили, далі їй протистояти нереально, вона тебе рано чи пізно поглине.
Зрештою, справді, між журналістом і шоуменом велика різниця.
3 
1
Коментарі