"Газета по-українськи" визначила трійку найзавидніших наречених Вінниці. До уваги брали особисті досягнення претенденток, їхню популярність, статок. Опитали журналістів, молодь, бізнесменів та відомих людей області, врахували думку читачів, які телефонували до редакції. Найбільше голосів набрала 22-річна Олена Мудра. Її знають завдяки батьку-бізнесмену, якому належить мережа аптек "Конекс". Мати — власниця кав'ярні "Бон аппетит". Олена вчиться на психіатра у Вінницькому національному медичному університеті. Мешкає в трикімнатці в центрі міста. Чотири з половиною роки навчалася у коледжі в Швейцарії.
— Я не підпадаю під стандартні уявлення хлопців про дівчат. Я не жіночна, не м'яка, не поблажлива, — каже Олена та стискає долоню у кулак. — Маю чоловічий характер, бо пішла у батька — жорстка, вперта, безкомпромісна, неслухняна. Якщо мені щось заборонити, то 100-відсоткова гарантія, що я це зроблю.
Зустрічаємося на літній терасі "Львівської цукерні" у центрі Вінниці. Сюди Олена найчастіше приходить на посиденьки з подругами.
— Люблю цю кав'ярню, бо тут смачні страви. Я вмію і люблю готувати. Можу проводити на кухні кілька годин. Перші свої пиріжки із вишнями спекла в 11 років, бабуся вчила. Улюблена страва, як і в батька, — борщ. Нещодавно купила товстенну книгу із рецептами на дві тисячі сторінок. Як з'явиться вільний час, почну по ній куховарити. Моя коронна страва — шоколадне фондю за рецептом британського кухаря Джеймі Олівера.
Найбільше Олена запам'ятала побачення на Личаківському цвинтарі у Львові.
— Із півтора року тому з моїм колишнім хлопцем поїхали на кілька днів до Львова. Він запросив на кладовище, там пройшло побачення. Весь вечір гуляли серед могилок, дуже сподобалося. В нас обох своєрідні уявлення про романтику, — сором'язливо всміхається Олена. — Хлопці в мене різні були. Іноді писали мені вірші, пісні. Прихильники часом дарують великі букети квітів. Люблю бузок, піони та півники. Терпіти не можу м'які іграшки. На побачення ходжу рідко. Мені мало з ким цікаво. У чоловіках ціную почуття гумору і розум.
Найдорожчим подарунком стала зустріч із лідером гурту "Океан Ельзи".
— Я з дитинства шалена фанатка Святослава Вакарчука. Кілька місяців тому, коли він приїжджав до нашого міста, мій хлопець улаштував так, щоб перед концертом я побачилася зі Святославом. Класний чувак. Поспілкувалися з ним хвилин 10, пофотографувалися. Ще встигла запитати, що сподобалося у Вінниці.
Одягається Олена за кордоном.
— Люблю плаття. Улюблені кольори червоний і синій. Купую все на розпродажах. Маю вечірню сукню від Роберто Каваллі. Придбала її в Італії за 450 євро. Є "діорівські" туфлі на високих підборах, але їх не ношу, бо пекельно труть. У нас можу вибрати щось лише у "Кіри Пластініної". Багато маю вбрання від "Зари". Ще люблю Томмі Хілфігера, зараз його одяг на мені, — показує на легку картату кофтину, з-під якої видно білосніжну майку.
На підмізинному пальці правої руки — тату.
— На руці набила різні літери. Не скажу, що вони означають, але зробила це, коли стала студенткою. Маю ще два татуювання на животі. Одне — гітара, бо люблю музику, особливо рок. Друге — ім'я мого першого кохання. Це тату зробила в 16 років, — роздивляється руки. — Батьки були не в захваті, але вони сприймають мене такою, як є.
Олена подорожує з батьками двічі на рік. Відвідала всі країни Європи, Індію, Африку. Хотіла б заснувати медичний заклад.
— Відкрити великий центр для реабілітації людей після інсульту, для дітей із ДЦП, бо в Україні таких немає. Ще мрію про класний мотоцикл. Авто не люблю водити. Навіть коли стану солідною бізнес-леді, буду солідно їздити на мотоциклі, — сміється.
Собі шию вночі, вдень — для клієнтів
27-річна Інна Семенець — дизайнерка одягу й аксесуарів. Має двокімнатку в центрі міста та двоповерховий будинок у приміському селі Зарванці.
— Чоловіки знайомляться у різних місцях — у магазинах, в аеропорту, ресторанах, на вулиці. Найбільше запам'яталося побачення кілька років тому на березі Південного Бугу. Ми зустріли захід і схід сонця, всю ніч розмовляли під зоряним небом. Готувати вмію, але через велику зайнятість на роботі роблю це рідко. Одяг ношу тільки власного виробництва, бо це завжди унікальна річ, якої немає більше ні в кого. Собі шию вночі, вдень — для клієнтів. Улюблена приталена біло-молочна сукня до середини коліна. Її виготовила торік на вінчання батьків. Взуття купую в магазинах, часто теж його вдосконалюю — по-дизайнерському прикрашаю.
Вероніка Авдєєва, 20 років, студентка Вінницького кооперативного інституту. Батько має власну меблеву фабрику та мережу магазинів у Вінниці й області. Мешкає у трикімнатці з батьками.
— Найбільше запам'яталося екстремальне побачення — спочатку каталися на конях, а потім пригнули із парашутом. Люблю елегантний та вишуканий одяг. Маю маленьку чорну сукню та туфлі на високих підборах від Коко Шанель, речі від "Прада", "Дольче і Габбана". Багато аксесуарів марки "Голд". Є оберіг — кулон у вигляді метелика, оздоблений камінчиками. Його подарувала мені хрещена на 16-річчя. Куди б я не їхала, завжди беру його із собою.
3 
1
Коментарі