Молодь танцює на автобусній зупинці

Жителі села Чеснівка Хмільницького району скаржаться, що молоді нема де відпочивати. Протягом шести років хлопці та дівчата вечорами збираються на автобусній зупинці. Ходити до клубу бояться, бо шматок стелі може впасти на голову.

— Не можу дивитись, як наші бідні діти туляться на автобусній. Діти кажуть: натягнемо на ожидалку брезент і зробимо вивіску "Наш клуб", — говорить тутешня Надія Бригаз, 50 років.

Чеснівка за 28 км від Хмільника. Тут близько 300 жителів. Хати переважно з червоної цегли, вулиці асфальтовані. Сільрада розташована в сусідньому селі Лип'ятин. Працюють лише магазин, медпункт та бібліотека.

— У мене двоє синів — Саші 19 років, а Володі 16. Саме такі парубки, що треба в клуб до дівчат ходити. Але ж там роками стеля на голову валиться й щури бігають. Там же бібліотека є, вісім тисяч книжок. Завклубша Тамара і бібліотекаршою робить. Жаліється, що мусить сидіти там під Божим страхом, — розповідає продавщиця Тетяна Ткачук, 41 рік.

Магазин стоїть у центрі села. Полиці напівпорожні. Є хліб, крупи, олія та пиво. Фасад пофарбований у сірий та рожевий кольори. Неподалік посеред вулиці — єдиний в області пам'ятник Лесі Українці. До нього доріжка викладена плиткою.

— Отут коло пам'ятника в серпні Альона Химера розписувалася з чоловіком, — розказує 73-річний Євген Козюк. — Голосувати будемо в медпункті, для цього спеціально кімнатку виділять.

Напроти — побілена бетонна автобусна зупинка з двома колонами. Всередині довга блакитна лава. Під нею в картонному ящику зо два десятки порожніх пляшок з-під горілки.

— Літом та вихідними тут із вечора до ранку вечорниці. Чути гамір, лайки. По кілька машин стоять, бо із сусідніх сіл хлопці з дівчатами приїжджають, — додає Євген Іванович.

Ідемо до клубу. Будівля одноповерхова, здалеку видно облущений глиняний фасад. Позаду зруйнована котельня. Видно, що дах недавно перекрили новим шифером. Установили нові вікна та двері.

— Усередину не впущу, — зустрічає завклубу Тамара Маринич, 32 роки. Тримає довгий сірий ключ. — Не можу ключа провернути. Дітиська, певно, понапихували в замочну скважину сірників. Але там внутрі нічого страшного. Ніякі стіни не валяться, аварійного стану немає. Був би аварійний, то б забили двері навхрест.

Тамара опікується клубом три роки. Працює на півставки, отримує 550 грн.

Заглядаю крізь брудні вікна. Видно коридор із великою тріщиною через усю стіну, завбільшки як дитяча долоня. В інших кімнатах подекуди повідпадала стеля, стільці перекинуті, обдерта підлога просіла.

— Музика в клубі, канєшно, грає по суботах, але танцювати там невозможно. Доски на полу дуже трухляві, провалюються під ногами, куски стелі летять на голову, — говорить 15-річна Марина Короліщук. — На вихідні збираємося на ожидалці, вже як темніє. Включаємо музику на мобілках, буває, танцюємо.

Два роки селяни пишуть листи голові облради Сергієві Татусякові, звертаються до районного керівництва та сільського голови. Досі відповідали, що немає коштів.

— Я не пам'ятаю, коли востаннє робився ремонт у цьому клубі. Може, років із 20 тому. Треба орієнтовно 150 тисяч гривень, — запевняє лип'ятинський сільський голова Петро Іщук. — Діти можуть приходити в клуб, прямої небезпеки для них немає. Але ж там неуютно. Дах ми перекрили, поміняли вікна. Тепер накидали проект внутрінніх робіт. З коштами трошки є проблема, але рішається це питання. Може, щось і з районного бюджету виділять. Ми вже відремонтували клуб у Лип'ятині, Морозівці.

×