Місяць навчання у школі пролетів, як один день. Про те, що закінчився вересень, нагадали з батьківського комітету.
— День учителя скоро і шо ви собі думаєте? — розбудив незнайомий чоловічий голос у неділю зранку. Збираюся з думками. Справді, що я собі думаю? За освітою я теж викладач. Яким було би моє життя, якби зараз учителювала?
— Я з батьківського комітету. Треба здати гроші, вирішити, що дарити вчительці і хто піде купувати подарунок, — відчуваю, що співрозмовник невдоволений моїм мовчанням і починає нервувати.
Коли звучить сума у сто гривень, нервую вже я. У класі понад 30 учнів.
— А що це за подарунок такий більш як за 3 тисячі гривень? — запитую співрозмовника, якого ніколи не бачила. Раніше у батьківському комітеті були лише жінки. І суми були значно менші.
— Ви хочте, щоб у вашої дитини були нормальні оцінки? — перепитує мене батьківський комітет. — Якщо ні, подамо список, хто не здав.
У цю хвилину згадалися нещодавні батьківські збори, коли вчителька принесла намальований на комп'ютері у форматі 3Д стіл. Півгодини ми слухали, що їй потрібен якраз такий за більш як тисячу гривень. Там мають виїжджати комп'ютер і клавіатура окремо, а монітор легко ховатиметься у тумбу. Викладачка казала, що це простий, бо в інших ще кращі. На зборах зібрали на стіл по 50 гривень.
Подумки погоджуюся, що здам і цю сотню. Батьки планують придбати новий телефон. Я кладу слухавку. Колись ми своїм учителям несли квіти і коробку цукерок.
Коментарі
2