Сиджу. Стукаю по клавіатурі комп"ютера. Чекаю музика. Це у письменників — Муза. А в мене — музик. Він іноді голодний приходить і питає: "Шо є їсточки?" Якщо не нагодуєш, то й не надихне. І сидіти тобі без творчого пориву за склянкою холодного чаю і чекати зальотного музика. А раптом погода нельотна? Чи рейс відклали? Або перехоплювач спрацював?
Ось як у моєї однокурсниці. Вона видала статтю, де описала, як не змогла взяти інтерв"ю у Ліни Костенко. І було там таке резюме: "Бувають інтерв"ю вдалі й "отнюдь".
З Миколою Трохом мені пощастило більше, ніж моїй коліжанці з поеткою. Він виявився прикольним мужиком та ще й фотохудожником-провокатором. Перекваліфікувався Трох у фотографи з пролетарів. Зовні він на Леніна схожий. От тільки не гаркавить, а заїкається. Матеріал вийшов із фотознімком Трохової потилиці замість фейса. Отримала відгук. У конверті — вирізка статті, а на полях нашкрябано: "Дура! Не плутай хрін з пальцем".
Дура! Не плутай хрін з пальцем
Що він сказати хотів, отой читач? Напевно, образився на мене за таке порівняння Троха з Вождем? А я на нього — анітрохи. Бо ми нібито спілкуємося, як дорослі, а насправді граємося словами, як дітлахи. Маємо на увазі одне, а кажемо зовсім інше. А за "дуру" я подумки тому рецензентові навіть подякувала. Приємно ж, коли тебе читають та ідентифікують хоч якось. Чи отнюдь?
1 
1
Коментарі