Я вже зовсім доросла. І в мене дочка-першокурсниця. Ми граємо з нею в дочки-матері. Вона виграє. Я скаженію, кричу, потім мирюся. І ніяк не звикну до свого материнства.
Пам"ятаю, як купала її маленьку. Хуліганка стала хлюпотіти рученятами по воді. Я закричала:
— Мамо, скажи їй, щоб не бризкалася...
Вона інша. Можливо, це й дратує мене. Дочка ходить у різних шкарпетках. Я наїжджаю: ти дівчина, як можна? А вона каже: все одно в черевиках не видно. Логічно. Але все одно...
У її кімнаті — бардак. Розкидано книги, папір, дріт, плоскогубці (дочка плете кольчугу). Вона стверджує: це творче безладдя. Їй лінь винести посуд у кухню. Ховає тарілки і чашки в шухляді столу.
А ще вона класно смажить млинці — на всю сковороду. По суботах годує ними свою знервовану маму. Я відразу добрішаю. Однак в її кімнату заходити боюся. А раптом знайду на книжковій полиці шматок котлети чи у шухляді гнилу бананову шкірку? Якось нагодувала дочку вечерею двічі: вона забула, що вже їла.
Курить зі мною на кухні, заміж не хоче
Вночі в її кімнаті горить світло. Сесія. І я знову наїжджаю: здоров"я дитини дорожче за оцінки. Студентка ображається:
— Інших лають за те, що гуляють багато, а ти за те, що я над підручниками сиджу. Ти якась неправильна, ма!
Можна подумати, вона — правильна дочка. Курить зі мною на кухні, не ховається. Заміж не хоче. Каже — рано. Пише філософські есе і складає екзамени на відмінно. Вчиться на економіста, а нишком друкує в англомовній газеті матеріали про культуру. У школі я пропонувала дочці подумати про журналістику.
— Що я, зовсім самашедча, по три твори щодня писати, як ти! — була відповідь.
Але гени беруть своє. Думаю, з чада буде толк. Тільки б зі шкарпетками розібралася.
1 
1
Коментарі
3