У понеділок близько 11.00 дорогою до Розсошенського кладовища у Полтаві в заторі до півсотні машин. Посуваються повільно.
— А що ви хочете, найбільший у місті цвинтар. Тут завжди людей повно, — каже таксист іномарки.
Біля паркану продають квіти, паски, цукерки та пиво. Чоловіки п'ють пиво з металевих банок прямо біля торгових яток. Навпроти головного входу стоїть даїшник.
— На кладбіщє не можна, — зупиняє жовту "шістку". — Дозволено в'їзд тільки інвалідам першої та другої груп.
У цей час з головної алеї виїжджає сірий "фольксваґен" та чорний "джип".
— То певно каліки поїхали, — сміються двоє жінок. — А справжні інваліди пішки ходять, — показують рукою на літнього чоловіка з паличкою.
Кладовище розділене на сектори. Біля 62-го на дорозі спить п'яний. Схрестив руки на грудях, під голову підклав куртку.
— Он ще один скоро буде валятися, — говорять хлопець із дівчиною.
Між могилами ходить високий чоловік у джинсовій куртці та штанях. Пильно обдивляється могили. Підходить до тих, де залишили чарку горілки. Швидко випиває, стоїть кілька хвилин біля могили та йде.
— Так, і мені наливайте, — гукає голосно та підходить до столика, де рідні поминають померлого. Ті ніяковіють. Наливають горілки в пластиковий стаканчик.
По обіді люди починають роз'їжджатися. Кладовищем ходять кілька жінок. Складають паски та крашанки з могил у два великі пакети. Одна збирає в оберемок тюльпани із надгробків, іде дорогою тихо приспівуючи.
1 
1
Коментарі