Ув'язнені у тюрмах бойовиків зазнають сексуального насильства

— Писала про катування і тортури, щоб себе загартувати. Не вдалося, — каже 33-річна Олександра ­Матвійчук. Вона — правозахисниця, координатор громадської ініціативи "Євромайдан-СОС" і голова правління громадської організації "Центр громадянських свобод".

Хто перебуває в ув'язненні в ДНР та ЛНР?

— Дуже умовно полонених можна поділити на військових або добровольців і цивільних, — продовжує Олесандра Матвійчук. — Бойовики почали терор проти населення ще 2014-го. Мета — знищити активну меншість і цим залякати більшість. Їм вдалося. Кидають у підвали за проукраїнську позицію, мову, участь в акціях. Парафіян не Московського патріархату, тих, хто не віддав житло чи машину бойовикам, не відкрив доступ до рахунків. Навіть тих, хто просто вийшов у комендантську годину на вулицю. Перед президентськими виборами хапали членів комісій. Причин знаходять багато. Затримують удома, на вулиці, приходять на роботу.

Де тримають полонених?

— У підвалах адмінбудівель, на заводах, у каналізаційних люках, собачих вольєрах. Коли наша армія 2014-го відтиснула бойовиків, ми побували в таких місцях утримання. Побачили нелюдські умови. Людей ґвалтували, відрізали пальці, виймали око ложкою, саджали в дерев'яні ящики, підпалювали. Використовували як живий щит.

Незалежно від статі чи віку ув'язнені зазнають сексуального насильства. Чоловіків теж ґвалтують. Використовують середньовічні методи інквізиції: примусове роздягання, стерилізація, ґвалтування інородним предметом, пошкодження статевих органів. Найстрашніше, що кати — не завжди патологічні садисти. Війна забирає в людей людське. Більшість затримували бойовики ДНР, п'ять відсотків — військові РФ.

За якими законами судять на окупованій території?

— Хтось сам придумує підстави, хтось — за кримінальним кодексом СРСР, десь — суміш російських та українських законів. У Криму примусово ввели російське законодавство. У рази погіршує права людини. Але там хоч розумієш практику його виконання. Ми знайшли в підвалі в Слов'янську розстрільні списки і вироки. Їх підписував керівник ДНР Ігор Гіркін. Рішення ухвалювала трійка: Нос, Балу й Лєший.

Чия історія найбільше вразила?

— Жінка потрапила в полон на третьому місяці вагіт­ності. Її тримали в камері завбільшки з душову кабіну без туалету. Не годували і не давали води. Коли вперше кинули черствий хліб, зламала об нього зуб. Кілька місяців утримували в приміщенні з чоловіками. Усі фізичні потреби справляли в одному кутку. Декілька разів били металевими палицями. Сказали, що вона — єврейка, та ще й проукраїнська, тому дитина не має права народитись. Врешті в обмін на волю змусили на камеру сказати російському каналу, що вона — снайпер батальйону "Торнадо". Посадили так, щоб не було видно живота. Ми з нею говорили за кілька місяців після звільнення, а її рани ще не загоїлись. Народила дівчинку.

Скільки полонених пройшло через руки бойовиків?

— Десятки тисяч. Когось тримали декілька годин, когось місяць. Дехто в полоні вже третій рік. Близькі не поспішають дзвонити до правозахисників або державних органів. Розуміють, що наш вплив обмежений.

Скількох звільнили?

— Ми бачимо верхівку айс­берга. Влітку 2015-го СБУ вказала кількість близько 4 тисяч людей, 2016-го повторили цю цифру. Тобто за рік нічого не змінилось? За багатьох домовлялись матері, волонтери чи командири. Не звертались до влади, бо не сподіваються, що кривдників покарають. ­Тепер домовитись неможливо.

Чому?

— 2014–2015-го озброєні групи терористів конкурували за заручників. Відпускати їх — це був спосіб заробити. Зараз усе взяла під контроль російська ФСБ. Лідерів збройних формувань, які хотіли проводити самостійну політику, ліквідували. Таких, як Бетмен, Дрьомов (Олександр Бєднов на прізвисько Бетмен — один із керівників ЛНР. Його розстріляли представники "міністерства держбезпеки" ЛНР 1 січня 2015-го. Павло Дрьомов — керівник казаків ЛНР, підірваний в авто 12 грудня позаторік. — ГПУ). Усе змінилося. Багато активних людей поїхали з Донецька та Луганська. Немає важких боїв, як в Іловайську чи Дебальцевому. Тоді в полон потрапило багато військових. Зараз ФСБ використовує кожного полоненого для політичного торгу.

Чи можна реалізувати положення Мінських домовленостей про обмін всіх на всіх?

— Це — тест на можливість припинення війни. Перед її закінченням сторони обмінюються полоненими. Цього не сталося досі, бо Кремль не цікавлять люди. Путін вимагає від України провести тотальну амністію терористів та вибори на окупованих територіях.

Які прогнози щодо обміну?

— Не хочу їх робити. Родичі чекали, що їхніх близьких звільнять до Великодня. Перед тим готувались до іншої дати.

"Не треба психолога, я за два-три дні народжую"

— Україна може докласти більше зусиль для звільнення полонених. Це важко, але можливо, — каже правозахисниця Олександра Матвійчук. — Треба робити все можливе для якнайбільшого міжнародного розголосу.

— Улітку 2014 року подзвонила жінка, — продовжує. — Їй сказали, що чоловік потрапив у полон. Це трапилося під час Дебальцевського котла. Чоловік — доброволець. Я прийняла всі дані, щоб передати в держоргани. Запропонувала допомогу психолога їй або матері. Каже: "Не треба, я за два-три дні народжую". Чоловік залишає вагітну дружину і йде добровольцем на фронт. Робить надзусилля. Отже, і ми повинні робити все можливе для звільнення всіх полонених.

×