— Не можна відмовлятися вчити державну мову, виправдовуючись знанням російської, — вважає тележурналіст 33-річний Павло Казарін. — Ти не мусиш спілкуватися українською постійно в побуті, але зобов'язаний володіти нею. В законодавстві є обмеження щодо мови держслужбовців — вони повинні говорити українською. В мене немає амбіцій ставати чиновником, але я зробив свідомий вибір. Це питання поваги до Батьківщини і громадянської відповідальності.
Павло Казарін разом зі співведучим шоу "Ранок у великому місті" на телеканалі ICTV Антоном Равицьким півроку тому вирішив перейти на українську. Доти спілкувався російською.
— Я — кримчанин. Народився і жив у Сімферополі. Вивчав українську в школі, в університеті. Чув по телебаченню та в кінотеатрах після того, як прийняли закон про обов'язкове дублювання фільмів українською. На побутовому рівні майже ніде не використовував. Після анексії залишався у Криму до жовтня 2014-го. Писав статті про те, як на півострові змінилося життя після російської окупації. Але потім зрозумів, що моє місце у Києві.
Як у Криму ставилися до україномовних громадян?
— Це стереотип шовіністів, що українська — це мова села. Відчував поширення цього штампу тільки на материковій частині України. У Криму не було такого розподілу на російськомовні міста й україномовні села. Села теж переважно російськомовні. Ставлення до тих, хто говорив українською, було як до носіїв української політичної ідентичності. А більшість людей були носіями радянської ідентичності.
Росія цим скористалася?
— Крим і Донбас були вразливі перед російською пропагандою, бо там поширені прорадянські настрої. Крим і Донбас не знали справжньої Росії до 2014 року. Події в Києві сприймалися на півострові як такі, що відбуваються майже за кордоном. Там була острівна ментальність. Частина кримчан не могли зрозуміти, де їхнє місце в українському політичному проекті. Це породжувало байдужість. На цьому полі грала Росія, яка просувала думку, що вона — Радянський Союз-2.
Чи відчували коли-небудь дискомфорт при спілкуванні з україномовними?
— Мене ніколи не цькували за російськомовність — ні в Києві, ні будь-де на материку. Я багато подорожував країною, давав інтерв'ю виданням. Мій перехід на українську — добровільний крок.
Які труднощі відчували при вдосконаленні української?
— Почав займатися з педагогом у лютому. Багато часу витрачав, щоб вимовляти слова без російського акценту. Цей процес ще триває. Наприклад, чергування "и" та "і". Бракує запасу слів. Російською можу сказати: "Два сапога — пара", і співрозмовник зрозуміє. Напрацьовую подібний набір українських фраз, аби говорити коротко і зрозуміло.
Які методики використовували для вивчення?
— Починав із найпростішого. Перевів інтерфейс мобільного телефона на українську, переглядав українські версії інформаційних сайтів. Уголос читав книжки по 2 години на день і намагався більше розмовляти в побуті. З репетитором займався по 6 годин на тиждень, підбирав по 50 іменників або прикметників на одну літеру. Поставив за мету стати двомовним, не замислюватися, якою мовою думати і легко переключатися. Поки що перекладаю думки в голові з російської на українську.
Як ставитеся до суржику?
— Суржик — це погана українська. Це як розмовляти поганою французькою, поганою італійською. А що може бути хорошого в поганому знанні мови?
Є думка, що "треба захищати російськомовних в Україні".
— Утиски російськомовних в Україні — такий же абсурд, як історія про розіп'ятого хлопчика. Тим більше, що за останні три роки в Україні побільшало російськомовних патріотів. Тих, хто послуговується російською, проте не лише лояльний до України, а й готовий у неї інвестувати. Це люди, які йшли на фронт, ставали волонтерами. Ключове питання — чиєї поразки і перемоги ти бажаєш у цій війні? Впевнений, що є люди, які вільно володіють українською мовою, але бажають поразки України й перемоги Росії. Політична лояльність — це перший крок до мовної лояльності. Бо ті, хто має політичну лояльність, віддаватимуть дітей в україномовні школи, наполягатимуть, щоб вони використовували державну мову.
Як минув перший ефір українською?
— Збиралися почати говорити українською в ефірі на День Незалежності. Але не втрималися і зробили це наприкінці липня. Було трохи помилок і акценту. Але загалом — сподобалося. Найбільший бар'єр — розуміння, що шлях до доброї української пролягає через погану українську. Треба починати спілкуватися, не боячись помилок. Бо хто нічого не робить, той нікуди не рухається.
3 
1
Коментарі