— Коли в реанімації отямився, лежав із закритими очима. Чую голоси лікарів: "Йому лишилося три дні". Батькові в коридорі сказали : "Сушіть дошки". Зайшов до мене — мовчить, і я мовчу, — 28-річний Олександр Нестеренко із Малина Житомирської області заїжджає на інвалідному візку до будинку.
— Минуло вже 2,5 року, а я живий, — зупиняє візок навпроти дивана з подушками. Йому на коліна стрибає сіамське кошеня. Олександр "тпруськає" на нього, потім скидає рукою. — 20 жовтня 2010-го вертався з Житомира. Саме відвіз вагітну дружину на сохранєніє. На трасі Житомир—Київ мене стала наздоганяти "славута", а назустріч — "хонда". Дорога там вузька, поворот затяжний. "Славуту" почало кидати. Мене розвернуло, опинився в кюветі. Бахнувся в дерево. Прийшов до тями, коли якісь хлопець із дівчиною витягали з машини. Попробував ногами дьорнуть — не получилося. "Скора" 7 кілометрів їхала минут 40. У лікарні першим ділом полізли в гаманець, а там 60 гривень.
Про мене казали: "Таких із машини не виносять, одразу в морг", — продовжує Олександр. — Були ребра зламані, грудина, хребет, травма серця, у легенях рідина. Медики дали шість днів строку. Я вирішив боротися. Тижнів три витрачали на ліки по 2 тищі в день. Операцію на хребті зробили невдало. Коли в столичному інституті мікрохірургії побачили мої знімки, схопилися за голову. Оперувати треба було вісім годин, а житомирські лікарі потратили 2,5. Одного болта вкрутили так близько до артерії, що міг перетерти її. Довелося робити третю операцію.
До кімнати із чайником і цукерками заходить 73-річна Віра Іванівна, бабуся Олександра.
— Як це случилося, ми влізли в долги. Йому в спину треба було ставити пластіни. 11 тисяч коштують, плюс гроші на операцію, ліки. Нашкрябали суму. Після операції підходить врач: "Давайте ще 10 тисяч, ми додаткову залізяку ставили", — починає плакати. — Я, як той старець, по місту побігла. Там 10 гривень, там 100 позичала. Якби його мати Люда не заробляла в Ізраїлі, довелося б квартіру продавать. Усе, що за сім років вона наскладала, пішло на Сашу. Десь 250 тисяч гривень.
Олександр чотири рази був на лікуванні в Саках.
— Двічі путівки давав соцзабез. За дві платили самі, — Саша обережно наливає собі чаю. — Це дуже дорогий санаторій. Доба коштує близько 500 гривень. Але там побачив людей, які реально стали на ноги. Є інваліди, які приїхали посидіти на склянці. Покурити траву, на сонечку позагорять. А я тренуюся і там, і вдома. У санаторії сказали, що не бачили ще такого завзятого.
— Він рук не опускає, у паніку не падає, — усміхається Віра Іванівна.
Дружина пішла до матері
До трагедії Олександр Нестеренко заробляв на будівництві. Йому з дружиною мати купила стару хату за $15 тис. За півтора місяця чоловік перебудував її на 2-поверховий будинок. Довести до ладу не встиг.
— Моя Саша народила синочка. Ростіком назвав. Одразу з'явився стимул встати, щоб із ним гуляти. Жінці важко було і за мною ухажувать, і за малим. Пішла жити до мами. Я питався щось ліпить із тих отношеній. Якось подзвонили знайомі. Сказали, що вона сидить у кафе з пацаном. Я із друзями — у машину і туда. Побєсєдував з нею: "Як ти так хочеш, то благословляю на сімейну жизнь із ним". Ця болєзнь перевіряє всіх без ісключенія. Не дай Бог із нею така ситуація, я так не поступив би. Сказав їй: "Де недостроєна хата, знаєш. Прийдеш в гості і побачиш, що я все зробив. Встану на ноги, і ти пожалієш про свій поступок".
Банківські реквізити для тих, хто хоче допомогти Олександрові:
Приватбанк: ОКПО, ЄДРПОУ: 14360570. Код банку-отримувача (МФО) 305299. Номер рахунку: 29244825509100. Призначення — для поповнення карти/рахунку №4627081225342216. Отримувач — Нестеренко Олександр Юрійович.
Тел. 0(93)092 44 42.
3 
1
Коментарі
1