О шостій вечора в греко-католицькому архикатедральному соборі Святого Юра на Святоюріївській горі у Львові правлять службу. Парафіяни стають одне за одним до сповіді. У церкві чотири священики.
— Іще на початку Великого посту священики закликають людей іти до сповіді. Вони не слухаються, все затягують, — черниця Василіанського монастиря Святого Онуфрія сестра Євгенія, 40 років, виходить із храму. — У народі говорять, що в останній тиждень посту сповідаються найбільші грішники. Церква такого не знає, сповідає навіть дітей. Правда, священики перевтомлюються. Кілька років тому казали із самого ранку голодувати. Тепер це правило змінили, дозволяється не їсти за годину до сповіді. У людей стало слабше здоров"я.
До виходу прямують дві парафіянки років 20, сміються.
— Мене не висповідав. Сказав, аби зі всіма ворогами помирилася, — каже одна. — Піду в православну церкву. Там із цим простіше.
— А мене священик тримав півгодини. Про таке питав — соромно було правду сказати. Вийшло, що маю тільки один гріх — щонеділі до церкви не ходжу.
У невеликій православній церкві Святого Георгія неподалік Приміського вокзалу сповідають лише зранку. Починають о 7.00. У середу в черзі стоять 60 людей. Усередині храму помістилися 20, решта чекають на подвір"ї.
— Хто крайній? — питає львів"янка 34-річна Ірина Козій. Уперше привела доньку Вероніку, 6 років. Дитина одягнута в білу пишну сукню. Її придбали для першого причастя.
— Планували раніше піти. То я на роботі затрималася, то мала хворіла, — пояснює Ірина. Вероніка здивовано дивиться навсібіч. Бере воскову свічку.
Парафіяни по черзі підходять до двох священиків у червоних фелонах.
— Як ім"я? — голосно запитує один. — Люди добрі, ще раз прошу: коли підходите, одразу називайтеся. Вас багато — я один.
Кожного сповідають близько 3 хв. До храму заходить наступна двадцятка.
— Учора 1,5 години прочекав, не посповідався. Тепер знов на роботу запізнююся, — переминається з ноги на ногу 45-річний Володимир. — Невисповіданого жінка з хати вижене. Каже, не посповідаєшся — паскою вдавишся. Десь читав, що французи придумали по телефону сповідатися. От би нам так.
У Латинському катедральному соборі в центрі міста сповідають римо-католиків. 25-річна Наталя Герасим із сином Тадеєм у візочку молиться біля образа покровителя за безнадійних обставин — Тадея.
— У катедрі сповідь триває десь 25 хвилин. Не пам"ятаю, коли би щось попросила у Святого Тадея і прохання не здійснилося. Дала обітницю, коли народжу сина, назву його Тадеєм. Родичі були проти, але я обіцянку виконала.
На дверях греко-католицького храму Святих Ольги та Єлизавети на пл. Кропивницького висить оголошення, що в останній тиждень посту не сповідають. Священики їздять по квартирах старих та немічних. Вхідні двері зачинені. Усередині стоїть дерев"яна драбина. Нею підіймаються чоловіки, аби помити люстри-"павуки". Жінки прасують вишиті рушники, витирають від пилу ікони.
— Хотів би допомогти прибирати церкву, але мене не пустили. Просився посповідатися, та прислужник вигнав, — каже 49-річний Богдан у потертій шкіряній куртці. Щодня біля храму просить милостиню, парафіяни кидають копійки в його пластиковий стаканчик. — Що мені робити? Роботи нема, я хворий. Шоб групу по інвалідності дали, тре 1,5 тищі заплатити.
2 
1
Коментарі
1