25 грудня біля головної ялинки України на Софійській площі в Києві збираються кількасот людей. П'ють глінтвейн, їдять шашлики і смажені ковбаски. Площею ходять з десяток Дідів Морозів і Снігуроньок. Пропонують сфотографуватися з ними. За 50 грн можна покататися на каруселях і оглядовому колесі.
Вусань у курточці кольору хакі відкриває ятку з пряниками, цукерками та сувенірами.
— Сьогодні Різдво тільки у католиків? Чи наше теж перенесли? — цікавиться у жінки в коричневій шубі.
Та виходить з ятки навпроти. Дістає з кишені запальничку і цигарки.
— Православні святкують у січні, як і раніше. Хоч я за те, щоб перенести. Бо у нас все неправильно. Тримають місяць піст. На Новий рік всі нажруться, нап'ються. А з 2 січня знову себе голодом морять. Треба святкувати Різдво з усім світом — 25 грудня.
Дід Мороз і Снігурочка обіймають хлопчика й дівчинку. Їхня матір у лисячій шапці фотографує дітей на мобільний. Поряд чоловік розмовляє по телефону.
— Можеш взяти мене за бороду і загадати бажання, — каже хлопчику Дід Мороз. — Воно обов'язково збудеться.
Хлопчик смикає так, що борода мало не злазить. Дід Мороз притримує її.
— Спасибо, — каже мати дітей. Дає Діду Морозу 10 грн.
— І Снігурці щось дайте, — каже той.
Жінка простягає "десятку" і їй.
— Не развлечение, а сплошная обдираловка. Взяла с собой 500 гривен. Прошло полтора часа, а у меня остался полтинник, — каже подрузі жінка у короткій шубі з нутрії та високих ботфортах. Губи нафарбовані яскраво-червоною помадою.
Стоять біля безкоштовних дитячих гірок. Їхні доньки чекають черги, щоб спуститися.
— У меня тоже такая беда — сколько ни возьму, все потрачу, — відказує подруга у плетеній шапці й довгому червоному пуховику. — Но сегодня себя ограничила — 300 гривен. Нужно что-то оставить на новогодние праздники. Цены такие, что с ума сойти. Недавно купила красной икры. За баночку заплатила 159 гривен. Думала, еще и черной взять. Знаешь, сколько стоит?
— Ну, тысячи 2 наверное, — каже червоногуба.
— Ошибаешься, дорогая. 7 тысяч 200 гривен.
— Рассказывай, как дела. На работу устроилась? — двоє дівчат несуть у пластикових тарілках шашлик і овочі гриль.
Зупиняються біля стійки, де можна перекусити.
— Нет, и не собираюсь. Мой Сашка устроился программистом в какую-то американскую компанию. Обещают платить 50 тысяч. Зачем мне работать? Пока есть возможность, буду жить в свое удовольствие. Записалась в тренажерный зал. На Новый год в Буковель собираемся. Вчера ходили в спортивный магазин. Сашка купил мне лыжный костюм за 3 тысячи. На маникюр уже записалась, еще стрижку надо успеть сделать. Ты не знаешь специалиста? А то моя парикмахерша уехала к новому ухажеру в Турцию. Вроде, Наташка салон красоты открыла? Может, к ней сходить?
— Не советую, — подруга кладе у рот печений помідор. — Недавно встретила ее возле дома. Приглашала на стрижку. Я, дура, пошла. Думала, сделает скидку — как-никак в школе лучшими подружками были. И что ты думаешь? Говорит: "У нас стрижка стоит 850 гривен. Но по дружбе с тебя только 800".
— Вот стерва.
— Еле сдержалась, чтобы в глаза ей этого не сказать. Бросила на стол 850. Сказала: "Не мелочись. Сдачу на чай оставишь".
— У нас перед Новим годом якась чорна полоса началась, — двоє чоловіків спираються на поручні біля снігової гірки, з якої спускаються на санках-ватрушках.
Спуск із вищої гірки коштує 30 грн, із нижчої — 25. Обоє у коротких дублянках і шапках-вуханках.
— Альошка у школі шкаф поламав, Людка з роботи уволилась. А тут ше і тітка того тижня померла. З кожної пенсії відкладала на смерть. Назбирала 10 тисяч. А нам прийшлося в два рази більше доложить. Кафе заказали на 60 людей, а пройшли пошти 80. Хоч піст, од горілки не отказалися. На поминальному обіді гуляли, як на свадьбі. Після смерті всі про неї згадали, а як жива була, то ніхто і провідать не прийшов. Три дні паралізована у хаті лежала. Хоч би хто поінтересувався, чого Петровни не видно?
— А чого ж її паралізувало? Наче ж здорова баба була. Восени ше дрова рубала.
— Та видно, од переляку. У сусідів серед ночі хата загорілася. А вона ж — прямо на межі, біля вікон тітчиних. Так злякалася, шо мову одібрало й руки-ноги отказали. Через тиждень померла.
Хлопчик просить у батька купити ще один жетон на спуск.
— Синок, більше кататься не будемо, — чоловік хитає головою. — Треба додому вертаться. А то обід вихолоне і мама розстроїться.
Чоловік поправляє шапку синові. Натягує по самі очі. Тисне руку товаришу.
— Лишніх грошей нема, — каже на прощання. — Хата тітчина нам осталася, то тепер треба ше дев'ять днів отбуть, а там і 40. Може, совість у людей проснеться й хоч не всі поприходять.
3 
1
Коментарі