— Класична механізована активна війна була в Україні влітку 2014 року, — розповідає народний депутат 36-річний Андрій Білецький, засновник полку "Азов". — Закінчилася 5 вересня позаторік, коли відбили наступ на Широкине. Навіть зимові наступи бойовиків на аеропорт і Дебальцеве — це були локальні військові операції.
Зустрічаємося в парку Орлятко в столичному районі Відрадному. Поруч із Білецьким — ад'ютант на позивний "Іспанець". У чорному матовому джипі — ще двоє чоловіків.
— Інтенсивність військового конфлікту в Чечні навіть у найяскравіші дні була нижча, ніж улітку 2014-го в Україні, — продовжує. — В американців у Афганістані та Іраку інтенсивність контактів і калібри зброї були не порівняні з нашими. Вони втрачали по троє-п'ятеро солдатів за три місяці, а в нас стільки — за ніч. Це навряд чи війна низької інтенсивності. Це позиційна, тобто неповноцінна війна по договорняку. Коли щодня з обох сторін гинуть солдати — це дешевенький фон для перемовин декількох покидьків з обох сторін.
Чи успішно реформують ЗСУ?
— Армію трохи вдягли, трохи підфарбували, забезпечили бронетехнікою. Але з величезною корупційною складовою. Ремонт більшості БТРів, наприклад, закінчується тим, що його пофарбували з фарбопульту і вигнали. Нам видають техніку з заводів, яка виїздить уже зі спаленим двигуном, баштою, яку клинить, без внутрішніх переговорних приладів і радіостанцій. Нормальна для парадів, але не годиться для війни. Так, великі кошти витрачені. У рази більше артилерії, танків. Однак стан їх жахливий, як і підготовка військ.
Зараз багато йдуть на контрактну службу.
— Я песимістично до цього ставлюся. Командування рапортує, що набрали 8 тисяч людей. А скільки там із першої хвилі? Це найважливіше питання. Перша, друга хвиля — це були добровольці, які реально воювали. Незалежно, йшли вони в добробати чи в Збройні сили. Ці люди зараз тотально розчаровані. В цю армію не йдуть через командування, владу. Розуміють, що будь-яка кров закінчиться Мінськом-3–4–5–6. Більшість людей, на хребті яких витягнули війну влітку 2014-го, у разі загострення вже не підуть туди, — і фронт упаде. Бо питання не в кількості солдатів, танків, кулеметів. Має бути мотивація.
Як це можна виправити?
— У владі відбуваються дуже неприємні процеси: узурпування, зростання декількох кланів, перерозподіл потоків. Це не вийшло у Віктора Федоровича. Влада не може розраховувати на щось, крім порозуміння з громадянами. А вона не хоче цього розуміти. Якщо люди дійдуть до зриву, то репресивними органами не будуть Збройні сили, Нацгвардія, поліція чи навіть Служба безпеки. Бо влада весь час вбивала цю армію, цих солдатів, поліцію. Українці їм більше не довіряють.
Ми деградуємо, криміналізуємо, фрагментуємо країну. Але не треба ставити все з ніг на голову і казати, що це — причина проблем. Вона — в бідності населення, відсутності довіри до влади. Люди думають не про державні інституції, а про те, як збитись у групи і допомагати собі в житті. Влада наймала нову поліцію. 14 відсотків — ветерани АТО. Чому не 70–80, як в Америці? Там більшість пожежників і поліцейських — ветерани війни. Люди з міцним характером і розумінням обов'язку перед державою. А ми навіть у поліцію вирішили їх не набирати, бо вони якісь не такі. Неясно, що в них в голові, бо ж були на фронті, плюс ще частина "бухає". А потім кажуть, що фронтовики не можуть влитися в суспільство.
Влада доводить країну до анархії, люди кинуті напризволяще. Не вірять, що завтра буде краще. Причому не треба демонізувати тільки президента, це ж уся команда. Для неї ідеал — стояче болото, яке було при Кучмі. Україні потрібно створення абсолютно всього нового. А влада протистоїть цьому. Коли виводить добробати з фронту, розуміє, що викидає "хребет спротиву" 2014-го, що б там хто не говорив.
Що робити українцям?
— Усе суспільство має чесно побачити ситуацію. Ми стоїмо перед прірвою в соціальному, військовому, державному плані. Треба розуміти, що просто не буде. Потрібно повністю ламати стару систему і будувати нову країну. По-іншому ніяк. Для реконструкції держави має бути активне суспільство. Не піти на вибори і за когось проголосувати, а створити з себе нові сили, нові сенси і з ними йти до тотальних змін. Не голосувати за нового месію, а створити нову політичну, соціальну реальність. Це питання тієї активної, національно свідомої громади, яка вже виникла. Якщо народиться новий сенс і нова віра в країну, тоді можна кудись рухатись.
3 
1
Коментарі