АКАЦІЇ ЦВІТ
Збирали квітки з акації, розтирали в макітрі, робили "пампушки". Від них дуже сильно нудило.
І. Д. Барладин, с. Примощаниці Барського району Вінницької області
Цвіт білої акації врятував декого із земляків у Миколаївці-другій, а декому й спричинив смерть. Видереться квола людина на дерево і зачепиться одежиною за сучок. Самій звільнитися несила, і рятувати нема кому. Так і висіли до смерті. Цього видовища і сьогодні позбутися не можу.
І. Є. Матвійчук, с. Миколаївка-Друга
на Миколаївщині
БЕРЕЗОВА КОРА
У лісових районах умирали менше, бо харчувалися відварами з березової та осикової кори, грибами. В степових районах юшка з лободи людей не спасла.
І. А. Невідомський, с. Новоселиця Шепетівського району на Хмельниччині
БЛЮВАКИ
Я зі старшим братом Костем іду в поле, де було наше торішнє картоплище, — збираємо вимерзлу за зиму картоплю. Деяка вже геть перемерзла, суха, сам крохмаль. Інша ще гнила, мокра і смердюча. Все йде до торбин.
До тієї гнилизни вдома додаємо вівсяної муки, якої батько десь дістав, заколочуємо на воді й печемо млинці. Млинці виходять смердючі, аж дихання перехоплює. Звали ми їх "блюваками".
М. І. Волинець, с. Іванівка Коростишівського району на Житомирщині
ВИСАДКИ БУРЯКА
Поряд була площа висадків цукрового буряка. Старші хлопчики бігали рвати ті висадки, щоб наїстися. Аж десь узявся на канаві сторож, їх нагнав, вони покидали буряки, а я йду по рядку і знаходжу. Я зразу накинувся його гризти. Не помітив, що мене наздоганяє вершник. Він побачив у моїх руках буряк і став бити, топтати конем — не пам'ятаю, що було далі. Очунявся вночі.
О. О. Колісник, с. Стебне на Черкащині
ГОРОБЦІ
Мені не хотілося жити, а хотілося нестерпимо їсти. Якось я підтягла драбину під стріху, де було кілька горобиних гнізд із пташенятами. Я їх хапала і ковтала, може, й живими. Те й врятувало.
А. М. Найда, с. Товста Городищенського району Черкаської області
ГРУДИ МЕРЦІВ
Ями були викопані великі, десь 2х4 метри. Я заглянув у яму для мертвих, і на мені все обімліло. Всі мертві були голі, у жінок повідрізувані груди, стегна. Вночі приходили голодні і відрізували для споживання.
В. П. Півторайко, с. Кулишівка Варвинського району на Чернігівщині
ДІТИ
Коли ми ввійшли до хати, то побачили таке. В хаті голо, ні на столі, ні на ліжку ніяких лахів. У печі горить вогонь, у казані вариться м'ясо. На лаві стоїть горщик із нутрощами. Сам труп дитини, вірніше, те, що з нього зосталось, лежить у запічку, обрізаний до скелета. Менша сестра обгризає пальці з руки брата. Мати сидить у кутку, їсть якийсь кусок. Господар ще до цього помер з голоду.
В. О. Франчук, с. Городище Літинського району Вінницької області
ЗЕРНО З МИШАЧИХ НІР
Того року було багато мишей, вони наносили в свої "комори" чимало зерна. Ми раненько вставали, брали мішок, відро і по мишачих слідах вишукували їхні нірки.
М. А. Білокінь, с. Зимницьке на Кіровоградщині
КОЛОСКИ
На полях були побудовані вишки, на яких чергували озброєні комсомольці. Навколо посівів ходив дозор. У сільбуді, в школі, в колгоспній їдальні красувався друкований плакат, на якому був зображений пузатий і пикатий "куркульський елемент" з ножицями, якими він стриже колосся. І заклик: "Знищимо куркульські елементи, які зазіхають на колгоспне добро!". За колоски судили.
П. К. Павлусенко, с. Сокиринці Вінницької області
КОНИНА
По селу ходила озброєна група — кілька наших і чужих, — всі в шкірянках. Стукають до нас, кричимо: "Батька й матері немає вдома!" І не відчиняємо. Корову забрали в колгосп. І не тільки в нас. Ой, і ревли негодовані корови — не можна слухать. Коней розстрілював один із чужих, у галіфе. У нас був молодий коник. Його вбили з нагана у вухо. Знаю, що цілий могильник кінський утворили за селом.
Г. Д. Левада, с. Олексіївка Запорізької області
КОРМ СВИНЯЧИЙ
Брат залишився при батькові на свинарнику в Харкові. Ферма охоронялася міліцією, щоб голодні люди, яких безліч вешталися довкіл, не зазіхнули на свинячий корм. Привозили його підводами в бочках з їдальні співробітників органів енкаведе під охороною міліціонерів. У помиї зливали борщ, скидали кашу, шматки м'яса, багато хліба, траплялися навіть цілі буханки. Мій брат з іншими хлопчаками пролазили в дірку, куди викидали гній, добирались до бочок. Самі наїдалися, а тоді вибирали з помиїв розкислий хліб, виносили за територію свинарника. Батько потайки сушив із цього хліба сухарі, мати приїздила й забирала в село.
О. І. Козинець, м. Харків
КОТИ
Одного разу попав до нас у хату кіт. Вже й не пам'ятаю, як ми його з братом душили, але задушили. Обдерли шкіру та й зварили, доки повернулася мати.
І. С. Ткаченко, с. Тараща на Київщині
ПАЛЕЦЬ
Бабуся пішла провідати дітей в інтернаті. Підійшла до дверей — зачинені. До вікна заглянула, а там по підлозі повзають опухлі діти, деякі сплять по кутках, там же лежать мертві. Одне дівча підповзло до вікна і жадібно просить: "Тьотю, відріжте мені пальчик, я його з'їм, а то він не перекусюється".
В. П. Кадюк, с. Клавдієво Київської області
СТРУПИ НА ТІЛІ
У селі зробили щось на зразок сирітської хати. Дітки пухлі, у виразках, у коржах струпів. Тільце водою налилося, лопаються, вода, сукровиця із нього юшить. Повиносили ми їх на сонечко, на ряднах посадовили — скиглять. Одвернулись трохи, а тоді — що ж це вони принишкли? До них — а вони найменшенького, Петька, їдять. Струпи на ньому обривають і їдять. Петько те ж саме робить, обдирає і їсть, аж запихається. А ті вже, дивись, до рани губенятами припали та смокчуть сукровицю, смокчуть. Одняли ми дитину от голодних ротів та плачем-плачемо.
Жителі Лебедина на Сумщині.
Олекса РІЗНИЧЕНКО
(справжнє прізвище Різників)
73 роки, письменник, правозахисник. Народився в місті Єнакієвому на Донбасі. Пережив окупацію. На його очах фашисти замурували у стіні живою рідну тітку. Батько воював на фронті, повернувся живим. У повоєнні роки на Донбасі почався голод. Письменник згадує, їли макуху, варили з неї суп. На смітниках збирали лушпиння картоплі. Аби вижити, переїхали до родичів у місто Первомайськ Миколаївської області.
Після школи Олекса працював електроосвітлювачем у Кіровоградському театрі. Потім навчався на факультеті філології Одеського університету. У 1970-х по Україні почалися арешти. 1972 року Олексі присудили 5,5 років. Відбував у таборі №36 на Уралі, де згодом помер Василь Стус.
У кінці 1980-х був одним із засновників Народного руху, товариства "Просвіта". Автор книжок "Озон", "Терновий вогонь", "Наодинці з Богом", "З людей", "Їдло. Словник голодомору". Для написання словника використав спогади очевидців із книжки-меморіалу "33-й. Голод" та інші публікації.
Живе в Одесі. Одружений, має двох доньок.
Коментарі
6