— Після повернення з передової на жінок звалюється купа труднощів, — каже виконавчий продюсер фільму "Невидимий батальйон" 30-річна Оксана Іванців.
Стрічку про жінок на війні показали 16 жовтня. Шість героїнь, які воюють в АТО, розповіли про свій досвід. Три з них повернулися до мирного життя.
— Важчими були історії дівчат, які вже не воюють. Суспільство не дає їм часу звикнути. Одразу вимагає бути гарними дружинами й матерями. Історію Оксани Якубової ми знімали у військовому санаторії в Пущі-Водиці. Повернулася через стресовий розлад. Зник інстинкт самозбереження. Перестала вдягати "бронік" на завдання. Не могла заснути в тиші, бо звикла спати з увімкненою рацією. Вдома не могла говорити ні з ким. Три доби не спала. Досі боїться їздити в метро. Аби заспокоїтися, вмикає в навушниках молитви.
У нас були дівчата, які розучилися спати вночі. Снайпер "Білка" сказала мені: "Ненавиджу ворогів за те, що не можу поплакати". Під час вагітності заборонила собі думати й говорити про пережите на передовій.
Ці жінки потребують психологічної допомоги?
— Так. Повертаються в мирне життя, але думками залишаються на передовій. З рідними про це не говорять, бо бояться травмувати. Подруги, колеги не завжди можуть зрозуміти їхній бойовий досвід. Потрібно створювати клуби для ветеранок, де зможуть відкрито поговорити про пережите.
Під час зйомок я консультувалася з психотерапевтом, який працює з посттравматичними розладами в жінок. Переносять це інакше, ніж чоловіки. Емоційно чутливіші, психіка відгукується на найменші подразники. Нервова система влаштована так, що швидше пристосовується до важких умов. Коли повертається до колишнього життя, не вистачає емоцій.
Як рідним поводитися з жінкою, яка повернулася з АТО?
— Зрозуміти, що в сім'ю прийшла нова людина. Знайомитися і звикати одне до одного спочатку. Не набридати питаннями: "А що робила? А людей вбивала?" Якщо сама захоче поговорити, відкладіть усі справи й вислухайте. Чоловіки натомість набридають ревнощами.
Суспільство готове прийняти ветеранок?
— Ні. Усі дівчата говорили про одне: нас не розуміють. Парамедик Дар'я Зубенко кілька місяців після повернення не могла дивитися на дорогі авто й ресторани. Носила форму, бо в цивільному почувалася неприродно. Більшість українців досі не усвідомлюють, що триває війна. Моя знайома Юля після демобілізації влаштувалася працювати в київську компанію. Напередодні 14 жовтня підходить колега: "Сдай 100 рублей на подарок нашим мальчикам". Кілька днів не могла заспокоїтися. Вона — теж захисниця. Але привітати її з професійним святом ніхто не додумався. Вітали "мальчиков", які ніколи не служили.
Ветеранок часто сприймають як повій. Кілька разів наші дівчата чули від чоловіків: "Була в АТО? Зрозуміло, чого ти туди поїхала й чим займалася". А на передовій вони — побратими, лише жіночої статі.
У чому жінкам потрібна юридична допомога?
— Держава досі не визнає їх. Жінки в АТО — нелегально чи напівлегально. Снайперок і гранатометниць у військових квитках пишуть швачками та кухарками. Якщо гинуть у бою, не рахують як бойові втрати. Після повернення не мають пільг і надбавок до зарплат, не можуть продовжити військову кар'єру за фахом. Майже не отримують нагород. За які заслуги можна нагородити кухарку? Є список посад, які займати заборонено. Після соціологічного дослідження, що провели за ініціативою Марії Берлінської та інформаційної кампанії, Міноборони здалося й зменшило цей список.
Із якими труднощами стикаються жінки на передовій?
— З тими ж, що й колеги-чоловіки. Із засобів гігієни часто лише вологі серветки. Сплять в окопах. Деякі навіть не на дощаних настилах, а на землі. Важко підібрати форму й взуття за розміром. Допомагають волонтери. 2014 року був кумедний випадок. Одній дівчині подзвонила косметолог і запропонувала приїхати на передову зробити манікюр. Та поклала трубку, бо не знала, що відповісти. На передовій дівчата не носять нігті, аби не позривати.
2 
1
Коментарі