— Майже 700 тисяч людей працювали на підприємствах окупованої Донеччини. В Луганській області — до 300 тисяч, — каже директор Центру досліджень соціальних перспектив Донбасу 44-річний Сергій Гармаш.
26 грудня 2016 року ветерани АТО оголосили про блокаду торгівлі з окупованими територіями. Зупинили залізницю на окремих ділянках Донеччини. Також — рух вантажівок у бік Горлівки.
1 березня торік бойовики заявили про "націоналізацію" підприємств, зареєстрованих в Україні. 15 березня Рада нацбезпеки й оборони ухвалила рішення зупинити товарні перевезення на окуповані землі, крім гуманітарної допомоги.
Яка ситуація на захоплених підприємствах?
— Наполовину скоротилися обсяги виробництва, — каже Сергій Гармаш. — Бойовики кричать у своїх ЗМІ, що економіка росте. Але самі ж показують падіння. 2016-го добували 12,5 мільйона тонн вугілля, тепер планують 8. Реальна статистика ще гірша.
Яким фінансовим групам належав той бізнес?
— Олігарх Рінат Ахметов контролював вугілля, метал, енергетику, торгівлю та сільське господарство. Мав свою торгову мережу. Дмитро Фірташ — "Концерн Стирол". Це найбільший виробник мінеральних добрив СНД. Ігор Гуменюк, Юхим Звягільський (український бізнесмен, народний депутат. — ГПУ) і син екс-президента Олександр Янукович контролюють вугілля.
Як вони реагують на ситуацію зі своїм майном?
— Є ті, хто здав потужності в оренду російським структурам, як Борис Колесников. Тепер має менше проблем. Хтось заявив, що втратив контроль над активами. Але там є їхні люди. Так — на заводі "Норд". Виробництво там слабке, бо немає ринку збуту і не постачають потрібної марки металу.
Хтось намагається зберегти майно через Москву. Багато українських бізнесменів мали тісні зв'язки з Росією. Не контролюють бізнес, але їх хоча б не грабують. Резиденція Ріната Ахметова досі не зайнята. Коли бойовики оголосили "націоналізацію", Ахметов реально втратив контроль над активами. Вивів весь менеджмент. Підтримує зв'язок із тими, хто лишився.
Єнакіївський металургійний завод є основою "промисловості ДНР". Це найбільше підприємство, що працювало. На початку квітня там була велика пожежа. Тепер працює на третину потужності. Сировину постачали з російських держрезервів. Так не може тривати довго, враховуючи економічну ситуацію в Росії.
Як олігархи відшкодовують собі втрачений бізнес? Чи може Україна запропонувати їм "податкові канікули", як у Росії?
— Не може. У Росії олігархи — ставленики держави. Вона щомиті може забрати їхні активи. В Україні навпаки: часто підміняють собою державу. Є співвласниками умовного акціонерного товариства "Україна". Тому держава навряд їм щось компенсує. Її очолює один із олігархів, незацікавлений у підсиленні конкурентів. Кожен вирішує питання як може, залежно від близькості до президента. Ахметов компенсував втрати за рахунок "Роттердам плюс" (вартість палива визначають за формулою "ціна вугілля у портах Амстердам, Роттердам, Антверпен плюс вартість його доставки в Україну". — ГПУ). Це — спільний бізнес із Порошенком. Решта не виграли нічого. Якщо щось матимуть, то як партнери головного олігарха.
Через втрачені активи можуть позиватися проти України чи Росії?
— Після ухвалення закону про реінтеграцію Донбасу території визнали окупованими. До України не можуть позиватися. Але і з Росією навряд судитимуться. Мають там бізнес-зв'язки. РФ не визнала окупації. Тож ніхто не розглядатиме ці позови.
Як "націоналізація" вплинула на жителів окупованих земель?
— Посилився тиск на малий і середній бізнес — основний наповнювач бюджетів "республік". Тиснуть на бюджетників. Змушені ходити на мітинги, підтримувати "владу". Бо знімуть надбавку до зарплати, а це — половина доходів.
Хто з місцевої "еліти" найбільше наживається на захопленому бізнесі?
— Керівник терористів ДНР Олександр Захарченко з Олександром Тимофєєвим ("міністр доходів і зборів ДНР." — ГПУ). На Луганщині це був екс-керівник ЛНР Ігор Плотницький, тепер — його наступник Леонід Пасічник. Так звані міністри, які контролюють галузі, а потім їх арештовують за корупцію. Але найбільше — московські куратори та їхні ставленики. Як Сергій Курченко, якому віддали "Внешторгсервис", що курує всі "віджаті" металургійні заводи.
Хто контролює чорний ринок "республік"?
— До націоналізації працював без контролю, як чорна діра. Тепер — Генштаб Росії та ФСБ. Керівники "республік" їм підконтрольні. Грошові потоки йдуть у Москву — тіньовим кураторам. Частина — до Києва. Деякі правоохоронці роблять бізнес на контрабанді. Частина залишається в тих, кому віддали підприємства.
Які наслідки для бізнесу?
— Бізнес помирає. Якщо не відновлять зв'язки з Києвом, заводи розпиляють на металобрухт. Якісь збережуть для пропаганди.
Є сенс після зняття окупації відновлювати зупинені заводи?
— Це вирішать власники. Якщо вивезли обладнання, сенсу немає. Єнакіївський металургійний Ахметов відновлюватиме. Це — сучасне вигідне виробництво. Шахти центрального Донбасу — не вдасться. Їх затоплюють. У Єнакієвому і Горлівці видобуток був чи не найглибшим у Європі — 1,5 кілометра. Це — нерентабельно, але на цьому зав'язаний фінансовий добробут міст. Ахметов забирав найкращі шахти, поклади вугілля. Відновлять лише антрацитові, бо вугілля нам потрібне.
Які прогнози?
— Економіка занепадатиме, робоча сила виїжджатиме. Багато залежить від політики. Також — що вирішить Росія: якщо законсервує конфлікт у гарячій фазі, бойовики нарощуватимуть зв'язки з нею. Навіть якщо повернуть землі Україні, захочуть зберегти ті зв'язки, щоб через Москву впливати на Київ.
За три роки все має вирішитися. Найімовірніше, військовим шляхом. Людям там уже все одно — аби війна закінчилася. На чию користь, залежить від української влади. Якщо на користь Росії, конфлікт затягнеться на багато років.
Регіон годував сім мільйонів людей
— Питати, була промисловість Донбасу дотаційною або годувала країну — як вирішувати, важливіше серце чи печінка, — говорить експерт із питань Донбасу Сергій Гармаш. — Економісти цього не скажуть, бо тут є соціальна складова.
— Металургія була основним наповнювачем валютою бюджету країни, — продовжує. — Шахти тягнули дотації. Немає заслуг або вини Донбасу, що там була найвища концентрація промисловості, найгірша екологія і депресивні міста. Головне, вони давали продукцію країні й годували сім мільйонів людей. Якби не працювали, з дотаціями чи без, люди роз'їжджалися б. Це вело б до соціальних потрясінь. Усе залежить від ефективного ведення економіки. Можна так організувати процес, що годуватиме всіх, а можна — що лише власника.
1 
1
Коментарі