Ексклюзиви
Пʼятниця, 14 червня 2019 07:45

Пропозиції Кучми нагадують "компроміси" Пінчука

Автор: REUTERS
  Український військовий іде окопом до позиції операції Об’єднаних сил біля міста Світлодарськ у Донецькій області 12 квітня 2019 року. Напередодні збройні формування Росії 24 рази порушили режим припинення вогню. 7 разів застосували 122-міліметрову артилерію, міномети калібру 120 і 82 мм, обстрілювали з озброєння бойових машин піхоти, гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї
Український військовий іде окопом до позиції операції Об’єднаних сил біля міста Світлодарськ у Донецькій області 12 квітня 2019 року. Напередодні збройні формування Росії 24 рази порушили режим припинення вогню. 7 разів застосували 122-міліметрову артилерію, міномети калібру 120 і 82 мм, обстрілювали з озброєння бойових машин піхоти, гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї

Українські війська під час режиму тиші на Донбасі не мають відповідати на "провокаційні обстріли" з цивільних об'єктів. Таку думку висловив голова української делегації у Тристоронній контакт­ній групі в Мінську Леонід Кучма 6 червня в Адміністрації президента України.

Тлумачення поняття "провокаційності" у потрактуванні ­Леоніда Даниловича доволі дивне: "Коли заїжджає якась установка чи в дитячий садочок, чи до хати, чи взагалі в населений пункт і веде обстріл наших територій. Скажіть, будь ласка, ми можемо, якщо бачимо, що це з такого, дитячого, умовно кажучи, садочка, давати відповідь?"

Інакше кажучи, якщо українські вояки гинутимуть унаслідок "провокаційних обстрілів", то відкривати вогонь у відповідь буде заборонено — треба дотримуватися тиші.

Але виникають логічні запитання: скільки має бути загиблих, аби вважати, що це не провокаційні обстріли, а планомірне й зумисне вбивство українських солдатів? Чи є конкретний часовий відтинок тривалості провокаційних обстрілів? Чи є ефективні засоби, методи визначення "провокаційності" обстрілів? Хто й коли саме дозволить/накаже знімати пломби з опечатаних цинків із набоями, ящиків зі снарядами й мінами?

Помовчимо.

Сумнівну ініціативу Леоніда Кучми колишній заступник начальника Генштабу ЗСУ генерал-лейтенант запасу Ігор Романенко прокоментував по-військовому чітко й однозначно: "Після того, як у нас за три дні загинули п'ятеро військовослужбовців, я б наказав взяти протитанкову ракету і застосувати її проти противника".

Речник президента України Юлія Мендель у телепрограмі "Право на владу" взялася роз'яснювати позицію Кучми — мовляв, його неправильно зрозуміли, слова вирвані з контексту. На президентському сайті висловлювання Леоніда Даниловича, до речі, зафіксовані: "Це принципово. Бо жодна сторона не хотіла ставити себе в незручне становище, щоб потім відповідати за це. А сьогодні ми перед усім світом повинні показати, що хочемо цього "режиму тиші". Має бути записано, щоб не стріляти у відповідь, а також запроваджена заборона на обстріл громадських об'єктів — шкіл, дитячих садків".

А ось тлумачення Юлії Мендель: "Про що конкретно ­йшлося? Про те, що дуже часто українські військові потрапляють на провокації, коли стріляють із житлового будинку, із дитсадка, зі школи, з лікарні, з будь-якого місця, де перебувають цивільні люди. І після цього починається обстріл цього будинку. Таким чином, гинуть наші люди, українці. І, власне, йшлося про те, щоб не піддаватися на провокації".

Тобто прес-секретар стверджує на весь світ, що українські солдати свідомо відкривають вогонь по цивільних. Звідки в неї така інформація? Не інакше як від колаборантів, сепаратистів, терористів, російських найманців чи путінських пропагандистів. Бо за логікою речниці президента виходить, що воїни ЗСУ апріорі є військовими злочинцями, а в Україні точиться громадянська війна.

"Команді Зеленського вартувало би знати, що в армії є найсуворіша заборона відкривати вогонь по об'єктах, поряд із якими живе хоч кілька людей, — відреагував у блозі Влад Якушев, журналіст, екс-начальник прес-служби 14-ї окремої механізованої ­бригади командування "Захід".

— По лікарні, у якій є пацієнти, не стали б стріляти, навіть якби терористи поставили у палаті гармату та били по наших позиціях прямою наводкою. Є дані розвідки, радіоперехоплення, аеророзвідки, агентури і військові знають, чи є на об'єкті цивільні. Маючи інформацію про мирних жителів, жоден командир не наважиться дати команду стріляти туди".

Не хочеться думати, що команда Зеленського — зрадники чи дрімучі невігласи. Але з іншого боку, вражаюче некомпетентні або ж зумисне провокативні висловлювання речниці українського президента можуть бути свідомо адресовані російській стороні. Мовляв, у цій війні Україна так само винна, як і РФ. Тож треба якось домовлятися. Принаймні реакція Володимира Зеленського на нещодавні артилерійські обстріли позицій ЗСУ була вкрай неоднозначна: "Кричуще порушення Мінських угод — застосування артилерії — свідчить, щонайменше, про часткову втрату управління і контролю над найманцями. Ми сподіваємося, російська сторона відновить контроль над цими підрозділами".

Інакше кажучи, з нами воює не Росія, а якісь бойовики, з якими треба домовлятися на їхніх умовах?

Переговорна група домовилася, що до 19 червня мають бути підготовлені документи з заходами забезпечення режиму тиші, за словами Кучми. Ці дії вельми нагадують "компроміси" Віктора Пінчука — примітивно змонтовані у Кремлі пропозиції Києву, оприлюднені "українським промисловцем і філантропом" наприкінці 2016 року на сторінках The Wall Street Journal.

Зять Леоніда Даниловича тоді запропонував: "Москва має виконувати свої зобов'язання у межах Мінських угод 2014 і 2015 років, щоб покласти край конфлікту в східній частині України. Це має забезпечити дотримання припинення вогню і виведення своїх військ та важкого озброєння, чого так і не вдалося зробити". Ця банальна теза була адресована насамперед американцям. Бо українці на той час уже склали справжню ціну московитам, їхньому віроломству.

Акцентуючи, що "нова адміністрація у Вашингтоні може відкрити Україні можливість зробити свій внесок у розв'язання проблем, що виникли через російську інтервенцію", Пінчук пропонує Україні "побудувати альтернативну систему безпеки і прийняти позицію нейтралітету як нашої найближчої перспективи на майбутнє". Можна лише уявити реакцію наших фронтовиків на цей вияв колабораціонізму, по суті, запрошення до капітуляції.

Чому Віктору Пінчуку не до вподоби ефективний для вирішення мілітарних проблем "ізраїльський підхід", суть якого полягає в симетричній відповіді — "око за око, зуб за зуб"?

Трубний бізнес на заваді? Хай там як, але складається враження, що нині йдеться про підготовку до реалізації плану, оприлюдненого 29 грудня 2016 року на сторінках The Wall Street Journal.

Натомість Ігор Романенко пропонує: "У ситуації, що склалася, я б знищив адекватну кількість бойовиків, і тільки після цього можна було б спробувати піти на тимчасове припинення вогню". Так думає професійний військовий. Український патріот.

"Не стріляти у відповідь" — це заяви політиків, які є зброєю гібридної війни проти України й українців. А стріляти, чи ні — вирішувати повинен командир на передовій, який краще знає реальну ситуацію", — сказав 8 червня заступник секретаря РНБО Сергій Кривонос. Колишній заступник командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ наголосив, що "командиру в окопі краще видно, ніж тим, хто за 600–700 кілометрів від передової". Саме командир "бачить: стріляти чи не стріляти. І якщо ворог по тобі стріляє, а ти у відповідь — ні, то ти втрачатимеш людей".

Після знайомства з сумнівною пропозицією Леоніда Кучми "не стріляти у відповідь" мимоволі пригадався "крутий" вислів Отто фон Бісмарка щодо стариганів, які пережили себе. Їх "залізний канцлер" називав eine beurlaubte Leiche — "звільнений у відпустку мрець" або "мрець на виїзді". Тож недаремно Сергій Кривонос резюмував: "При всій повазі до попередніх заслуг (Леоніда Кучми. — О. Р.), я був би обережнішим у таких висловлюваннях".

Зараз ви читаєте новину «Пропозиції Кучми нагадують "компроміси" Пінчука». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода