Вівторок, 28 серпня 2018 00:30

"Признаюся, дуже люблю тратити. Фіть-фіть — і грошей нема"

Автор: АННА ЛАКИЗА
  Жінка продає глиняний посуд на Сорочинському ярмарку. У ньому взяли участь 600 народних майстрів
Жінка продає глиняний посуд на Сорочинському ярмарку. У ньому взяли участь 600 народних майстрів

— Сорочинка змінилася. Як і все в країні. Раніше продавали гарбузи, корів та биків. На кожному кроці — пісня-пляска. Нині стало не народне гуляння, а базар базаром, — каже полтавець 53-річний Павло Мироненко. Приїхав на Сорочинський ярмарок. Захід провели 21–26 серпня в селі Великі Сорочинці Миргородського району на Полтавщині. Щороку його відвідує до півмільйона людей із 50 країн.

У Великі Сорочинці їду маршруткою з Полтави. Павло Михайлович сидить біля мене. Обличчя майже без зморшок, лише одна глибока — на лобі. Вдягнутий у шорти за коліно. Де­які гудзики сорочки розходяться на пузі. З нагрудної кишені стирчать затерті купюри по 500 і 200 грн. На ярмарок взяв 3 тис. грн.

— Признаюся: дуже люб­лю тратити. Ярмарок — ледь не головне собитіє в году. Фіть-фіть — і грошей нема, — потирає руками чоловік на виході.

Ярмарковий майданчик розташований на в'їзді у Великі Сорочинці. До найближчих хат — із сотню метрів. Ярмарок займає 16 га, розділених на зони. Є містечко майстрів, етнографічний сектор, місце для кафе та ресторанів. Має вулиці Весільну, Галушкову, Купцеву, Мистецьку, Виставкову.

Одразу за головним входом — містечко майстрів. Продають кераміку, вироби з лози, дерева та скла, вишиванки, килими, косметику ручної роботи, прикраси.

— Гончарне діло в Україні розвивається. Років із десять тому посуд був гіршої якості. А січас майстри придумали такі печі, що навєк глину запікають, — каже Мироненко, купує миску за 60 грн.

О 12:00 обходимо кафе. Їх зо два десятки. Майже в кожному працівники в засмальцьованих фартухах смажать на мангалах шашлик, варять плов, борщ, суп, шурпу. Біля прилавків малолюдно.

Сідаємо за столик в одному з кафе. Лава хитається, бо провалюється в пісок. Павло Михайлович дістає зі старого рюкзака чвертку самогону, яку привіз із дому. Замовляє три вареники з лівером, салат зі свіжих овочів і півлітрову пляшку "Пепсі". За все віддає 92 грн.

— Чому сюди їжджу? — каже після того, як п'є 50 г. — Мабуть, тікаю з міста, в якому прожив усе життя. 20 років працював на одному з хлібозаводів. Стояв біля машин, які місять тісто. Останні п'ять років зарплату не підвищували. Звільнився. Тепер работаю охранніком у кафе і на продуктовому складі. Получаю почті 10 тисяч гривень.

Нравиться сьогоднішня молодьож. Крутяться, аби копієчку заробить і стати кимось в жизні. Уважаю, коли остаються в Україні. А то половина людей скоро виїде. Це нікуди не годиться. Як би не було важко — треба тут щось робити. Бо країна — це ми. Десь-інде ми її не збудуємо.

— Дядьку, невже вважаєте, що тут колись буде добре жити? — каже чоловік років 30 за сусіднім столиком. Сидить із компанією однолітків. — Візьміть нашу Полтаву. Що гарного робить міська влада? Доріг нема, підземні переходи вже рік не можуть зробити — сором на всю Україну. Скрізь стихійні торговці й незаконні кафе в історичній частині міста.

— От прийде такий розумний, як ви, наведе порядок, — відповідає Павло Михайлович. — Політика нікого вже не цікавить. Взяти моїх родичів, сусідів. Наче не бідні люди, однак тільки й говорять про ціни на продукти, побутову техніку, подорожі. Взяли моду — їздити в Туреччину. Нам із дружиною пропонують. Які курорти? На диван не можемо назбирати.

Радує, що син людиною став. Работає ­лічним водітєлєм в одної шишки. Має 400 доларів у ­місяць.

Найпопулярніший товар на ярмарку — медовуха: малинова, вишнева, калинова, абрикосова, чорнична. Ятки з нею стоять ледь не через одну.

Щокатий торговець Іван у великому солом'яному брилі привіз напій із Івано-Франківська. На ярмарку — п'ятий рік. Пластикові та скляні пляшки з медовухою розставлені на двох столах. Літають рої мух. Продавець відганяє її пошарпаною газетою.

Поки Павло Михайлович дегустує медовуху, розпитую в продавця, як іде торгівля.

— Дуже погано, — з обличчя Івана зникає посмішка. — Торік мав удвічі більше виторгу. Головна причина — в конкурентах. Наступного року, мабуть, приїду з іншим товаром. Кукурудзу варену продаватиму чи якісь коктейлі. На Сорочинцях цього року таке стало популярним. Якось проживемо. Дружина — бухгалтер на солідному підприємстві. Діти вже дорослі. Удвох на місяць маємо до 25 тисяч гривень. Не думаю, що людям так погано живеться, як розказують. Єдине, що сумне в країні, — війна. Ніхто не знає, що робити з тим Донбасом.

Павло Михайлович купує літр медовухи. Прощаємося, бо мусить іти на зустріч із товаришем, який теж приїхав ярмаркувати.

О 14:00 в одному з рядів народних майстрів — переполох. На Сорочинці ­приїхав Олег Ляшко, лідер Радикальної партії, з ним — нардеп Ігор Мосійчук і купа охорони. Люди жаліються на зарплати, дороги, пенсії, дорогі ліки. Політик обіцяє розібра­тися.

— Всі вони грамотні на язик. І Ляшко — такий самий, — шепоче до дружини чоловік у натовпі.

Ляшко вибирає скатертину з вишитими синьо-жовтими квітами в полтавської майстрині. Віддає 2 тис. грн.

Між рядами з одягом і взуттям ходять 34-річні Ірина та Олег Васильченки. На ярмарок приїхали з Харкова — погуляти і придбати шкільні речі доньці Олені, 8 років.

Купують чорні лаковані туфлі за 1,4 тис. грн. Сідають перепочити на лаву під деревом навпроти адміністрації ярмарку.

— На Сорочинцях важко цілий день — жарюка, натовп. Але терпимо. Більше ніде такого колориту не побачиш, — говорить Олег.

— Я не втрималася — ось собі купила, — Ірина дістає з сумки два червоних намиста. — Може, і не треба було тратитися, адже зараз на всьому економимо. Чоловік — лікар. Я — репетитор з англійської. Попереду осінь, зима. Одяг на трьох маємо закупити, бо все зносилося.

— Вже починаємо відкладати гроші доньці на освіту. Після школи відправимо її вчитися за кордон — у Польщу, Англію чи Німеччину, — додає чоловік.

Подружжя йде далі скуплятися.

Під вечір відвідувачів на ярмарку більшає. ­Купують медовуху і пиво, танцюють під музику в кафе.

50 гривень коштувало 100 г шашлику зі ­свинини на Сорочинському ярмарку. Плов — 50 грн ­порція, салати — від 25 грн, вареники — 20 грн за один. За медовуху просили 70 грн за півлітри.

Порошенко не був жодного разу

Сорочинський ярмарок в Україні відновили 1999 року. Леонід Кучма приїжджав сюди 2003-го. До нього важко було пробратися через велику кількість охорони. Віктор Ющенко відвідував Сорочинку двічі. 2007 року купив вишиту сорочку і шість ляльок-мотанок. 2009-го прилетів на вертольоті, придбав спеції в узбецьких торговців. Через рік Віктор Янукович купив тут вишиванку, керамічну статуетку-куму, картину леопарда з бурштину, докторську ковбасу та діжку для соління.

Цього року на ярмарок запросили президента Петра Порошенка, голову Верховної Ради Андрія Парубія та прем'єра Володимира Гройсмана. Ніхто не приїхав. Порошенко в Сорочинцях не був жодного разу.

Зараз ви читаєте новину «"Признаюся, дуже люблю тратити. Фіть-фіть — і грошей нема"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 878
Голосування Який результат покаже збірна України з футболу на Євро-2020/21?
  • 1) не вийде з групи
  • 2) дійде до 1/8 фіналу
  • 3) дійде до 1/4 фіналу
  • 4) дійде до 1/2 фіналу
  • 5) дійде до фіналу
  • 6) виграє турнір
Переглянути