— Раніше на храмове свято церква стогнала. Люди казали, що то ченці, які її будували, такі звуки видавали, — каже екскурсовод 46-річний Олег Предаченко про Спасо-Преображенську церкву в затопленому селі Гусинці поблизу міста Ржищева Кагарлицького району на Київщині. Село затопили 1976 року під спорудження Канівської ГЕС. Залишилася церква, школа й одна хата. — Торік церкву почали реставрувати. Відтоді стогони припинилися.
До храму пливемо 8 км моторкою від човнової станції в центрі Ржищева.
— Цю церкву побудували 1822-го, — розповідає Олег. — Тоді на цьому місці загинув син поміщика Сергія Гусинського. Він пішов на красне полювання. На таке зброю не беруть, ідуть із сулицею і рогатиною. У двобої з кабаном Андрій програв. На місці його загибелі батько звів церкву. Вона навіть при німцях працювала. Багато людей тут зцілилися. Якось із Херсона приїхала жінка, яка 20 років не могла завагітніти. Поставила свічку і попросила помочі в Божої Матері. Через рік уже мала сина.
13 років після затоплення храм стояв зачинений. 1991-го бані накрив руберойдом бізнесмен Ігор Шагін.
— Торік жителі села Гусинці вирішили зібратися біля церкви на Покрову. Запросили з Києво-Печерської лаври отця Варлаама службу провести. Тепер він храмом завідує. Припливає сюди на човні, службу править. Прихожани теж човнами добираються.
До церкви допливаємо за 20 хв. Навколо острова росте очерет, цвіте біле та жовте латаття. Двоє робітників стругають дошки, інші місять цемент у бетономішалці. Закінчують зовнішні роботи.
Під куполом літають ластівки. Вони звели гнізда під сволоками. У приміщення залітають через решітки на вікнах.
— Усередині нічого робити не будемо, доки ластівки у вирій не полетять. Тоді гнізда розберемо, стіни поштукатуримо, — розповідає робітник Василь із Волині.
На дерев'яних дверях і стінах храму написи: "Тут був Вова", "Херсон 1995 год", "Витя+Таня=любовь". На півметра стіни почорнілі від води.
— До затоплення тут висіла чудотворна ікона Покрови. Її забрав один із жителів села. Заповідав нащадкам, щоб образ повернули назад, коли церква знову запрацює. Та ми досі не можемо знайти ікону.
Розписи на стінах і під склепіннями майже вицвіли. На малюнках біля вікна у святих вирізані обличчя.
— Церкву розписував один із професорів Петербурзької академії мистецтва Сванціцький. Він викладав у Карла Брюлова. Вісім років тому сюди на екскурсію приїхали студенти з цієї академії. Я розповів їм про Сванціцького. Наступного дня лики святих були вирізані зі стіни. Звернувся в міліцію. Студентів із фрагментами розпису зловили на білоруському кордоні. Хотіли лики святих презентувати рідній академії і таким чином закрити "хвости". Серед них був і один ржищівський хлопець. Його кара Божа настигла — через півроку помер від цирозу печінки. Тепер ці лики в Києві в запасниках. Як церкву будуть реставрувати всередині, повернуть.
На дошках спить будівельник у чорній майці. Його будить отець 67-річний Нафанай із Києво-Печерської лаври. Каже, щоб підводився. Той неохоче піднімає голову, протирає очі.
— Учора так стомився, шо прямо на об'єкті заснув, — виправдовується. — Усю ніч спав як убитий. Зараз умиюся і до роботи візьмуся.
Біля дерев'яного столу Нафанай майструє з бляхи вішаки для мобільних телефонів.
— Це робітникам роблю. Вони живуть у вагончиках на березі. Там навіть світла немає. Як сідають вечеряти, то і ложки на столі невидно. Будуть телефоном підсвічувати. У церкві теж світла немає. Уночі правити будемо при свічках.
3 
1
Коментарі