"Я перетворився на такого собі борсука в барлозі. Живу в підміських Винниках, до Львова вибираюся рідко, хіба що до бібліотеки," — розповідає про себе письменник Юрій Винничук. У середу у львівській книгарні "Є" відбувся творчий вечір з нагоди його 60-річчя.
— Якщо ви ще не привітали Винничука е-мейлом, телефоном чи фейсбуком, можете зробити це зараз, — розпочинає зустріч літературознавець Василь Габор, 52 роки. — Особисто я прийшов сюди відпочивати. Бо спілкування з Юрком — це завжди відпочинок.
У невеликій читацькій залі книгарні збираються кілька десятків людей. Стільців на всіх не вистачає. Телеведучий і музикант 43-річний Антін Мухарський спирається об стіну у проході. Тримає книжку Винничука.
— Не знав, що в нього ювілей, — каже кореспонденту "ГПУ". — Навіть подарунка не взяв. Уперше прочитав його оповідання "Ги-ги-и" 1992-го. Сміявся так, що мама прибігла з іншої кімнати — думала, зі мною щось трапилося.
— Ми жили таким собі богемним життям, — ювіляр береться оповідати про свою молодість. — Усіх моїх друзів повиганяли з університету. Ми писали, хоча й знали, що нас ніколи не надрукують.
Читає уривок зі свого нового роману, який планує дописати до кінця року. Це розповідь про чотирьох товаришів, які живуть у передвоєнному Львові. Їх об'єднує те, що їхні батьки воювали в армії УНР і загинули під Базаром на Житомирщині.
— Я коли читав списки загиблих там, то відкрив для себе, що це були не тільки українці. А ще євреї, німці, поляки, навіть один китаєць. Це мене найбільше здивувало. Зрозуміло, українці йшли на смерть за Україну. А за що там гинули китайці? Ще й співали перед смертю "Ще не вмерла України".
— Юрку, розкажи, як ти став народним трибуном, — усміхаючись, запитує Габор. Восени торік Винничук опублікував в інтернеті свій вірш "Убий пі...аса". Той швидко став популярний, перекладений кількома мовами. Комуніст Леонід Грач звинуватив автора в порнографії та закликах насильницького повалення влади. Написав скаргу до прокуратури.
— Прикрощів від того не мав жодних. Як був юний і нецілований, то боявся, коли за мене взялося КГБ. А зараз просто посміявся. До мене прийшли міліціонери. Кажуть (Винничук стишує голос): "Ми всі на вашій стороні. Нам начальство з Києва ваш вірш скинуло — всім відділком сміялися". Написав пояснення, випили кави, по 50 грам, кілька книжок у мене вициганили.
— При цій владі тобі не дадуть Шевченківську премію, — зітхає Габор.
— А я і не взяв би, — відрубує Винничук. — Бідненька зараз ця премія — якихось 200 тисяч. Якби хоча б 2 мільйони — може подався б. Хоча від нашого президента не взяв би і 3 мільйони.
2 
1
Коментарі
1