У торгово-промисловій палаті дружини та сестри послів із 35 країн частували національними стравами та напоями, продавали макраме та ялинкові прикраси, зроблені власноруч. Різдвяний ярмарок організував Міжнародний жіночий клуб Києва.
О 10.00 в торгово-промислову палату не проштовхнутися. Два кремезні охоронці впускають по п'ятеро людей. Кожен має заплатити 30 грн білявці, на ній вінок зі срібного дощику. Ліворуч від входу — банкомат, біля нього вишикувалася 20-метрова черга.
— Быстрей приезжай, — кричить у мобільний пенсіонерка Тамара Іванівна. — Тут одяг із Туреччини, шоколад із Швейцарії, оливки з Греції.
Дві студентки намагаються проштовхнутися до палати. Охорона їх не пускає:
— Почекайте, хай люди вийдуть. Там ніде яблуку впасти, — пояснюють.
— Мы не можем ждать, — кричать. — Там все разметут! А нам треба французькі парфуми на всю групу.
Найбільше людей товчеться біля стендів Німеччини, Швейцарії, Швеції, Франції, Голландії, Греції. Кілька чоловік походжає біля стендів Лівії, Кувейту, Японії.
45-річна Галіна Зассе, дружина німецького аташе з питань сільського господарства, однією рукою наповнює склянки пивом, іншою накладає на блюдця сосиски.
— Купуйте новорічні вінки. Вони штучні й довго служитимуть, — просить Зассе. — Ці вінки своїми руками робили ми з жінкою посла Німеччини.
Вінки не купують, просять пива і сосисок.
— У Німеччині вже новорічний настрій, а тут не відчувається, — каже Галіна. — Прикраси ніхто не хоче брати, усім подавай їжу. Уранці дзвонила свекруха, казала, що в Кельні випав сніг, на центральній площі відкрили ковзанку. Як же хочеться додому! Чоловік обіцяв, що поїдемо до родичів на різдвяні свята, але це буде так нескоро.
Дружина лівійського посла 36-річна Айша Альшвіхіді частує кус-кусом ліванця 20-річного Абдулу, студента університету Шевченка. Тихо перемовляється з ним арабською. Біля них крутиться 6-річна Сама, дочка Айші.
— Ма, дай кус-кус, — просить.
— Доця не їсть страви української кухні, у неї від них болить животик, — пояснює Айша українською з легким акцентом. — Тому мушу готувати лівійську їжу сама. На свята ходимо з чоловіком в арабські ресторани. В українських не була ні разу, бо приверну багато уваги через свій одяг. У Києві немає лівійського ресторану. Хотіла би такий відкрити.
Продавщиці біля грецького стенду не можуть продати оливкову олію, бо загубили цінник. Довго шепочуться, наклеюють папірець із написом — 110 грн за літр. До них біжить огрядна жінка, спотикається і наштовхується на чоловіка з сосискою. До неї підбігає молодий сутулий хлопець.
— Усе нормально, мам?
— Синок, туда бігом, — кричить вона. — Там оливкова олія. Скільки брать?
— Візьми дві бутилки.
— Здурів! — вигукує мати. — Дайте 10, — звертається до продавщиці.
Біля французького стенду дівчата вишикувалися в чергу. Їм пропонують масаж голови за 60 грн.
— А хто робить масаж, посол? — питає 30-річна Поліна.
— Ні, масажистка з посольства, — пояснюють їй.
— Это неинтересно, — махає рукою й відходить.
У кутку активістка жіночого клубу 31-річна Вікторія Тіссо п'є гарячий шоколад. Каже, що вражена напливом людей. До 17-ї прийшли 4 тис. киян.
— Ця ярмарка 18-та. Торік зібрали 1 мільйон 200 тисяч гривень. Тепер сума теж перевалила за мільйон. У нашому клубі лежить 40 заяв від різних організацій — просять гроші на закупівлю ліків, медичних інструментів, книг для сліпих. Обдзвоню 300 учасниць клубу і будемо таємно голосувати, кому видати. Торік найбільший грант дали Асоціації дітей із синдромом Дауна — 150 тисяч. Асоціація обладнала будинок для дітей-даунів у центрі Києва.
1 
1
Коментарі