Ексклюзиви
Вівторок, 05 квітня 2016 05:30

"Найбільше подобається українська зима. Люблю торкатися снігу"

Автор: фото надане Таріком Гілом
  Пакистанець Тарік Гіл наносить малюнок хною на руку клієнтки. Художньої освіти не має. Малювати його навчив ­батько-­архітектор
Пакистанець Тарік Гіл наносить малюнок хною на руку клієнтки. Художньої освіти не має. Малювати його навчив ­батько-­архітектор

— У Пакистані я був зіркою телебачення, вів власні програми, брав інтерв'ю в політиків. Проблеми виникли через віру. Я обрав християнство. Більшість пакистанців — мусульмани. Решту релігій не сприймають, зневажають і ненавидять. Дійшло до того, що на державному сеймі вирішили християн не саджати до в'язниць, бо там же їх треба годувати. Натомість тихенько ліквідовують — найчастіше вішають, а можуть і показово розстріляти, — каже 36-річний Тарік Гіл. Він родом із пакистанського міста Сіялкот. Шість років тому переїхав до Полтави.

Із Таріком знайомимося в міграційній службі. Він невисокого зросту, кароокий. Темне хвилясте волосся зачесане назад. У лівому вусі — сережка. Говоримо у присутності начальника служби. Він перекладає розмову з англійської.

— Якось мер побачив на вулиці чоловіка без бороди. А мусульмани мають її носити. Це так розлютило чиновника, що він застрелив ту людину. Це сталося на моїх очах, — згадує Тарік. — Далі так жити не можна було. Вирішив відстоювати свої переконання, заснував християнський телеканал. Та невідомі увірвалися на ­телестудію. Розбили все вщент — обладнання, монітори, освітлення. Добре, що працівників не чіпали. Міський голова відкрито погрожував мене вбити. Я усвідомлював, що це — реальна загроза. Вирішив тікати. У Полтаві вчився мій друг-пакистанець. Запросив до себе.

Два роки вчив українську й російську, але говорить погано. Перші місяці почувався безпорадним, виходив на вулицю лише із друзями, які знали мову. Хотів поступати на архітектора. Дав кошти за перший рік навчання посереднику з університету, але той зник. Шість раз писав заяву до міліції. Та марно, — зітхає. — У мене закінчувалася віза. Керівництво навчального закладу порадило поїхати на рік додому, а потім повернутися. Але я не міг.

У міграційній службі оформили документи як біженцю. Через суд мав довести, що на батьківщині мені загрожує небезпека. Це тривало три роки. Коли дали дозвіл на проживання в Україні, так розхвилювався, що не міг спати кілька ночей.

Тарік Гіл п'ять років одружений із 36-річною Світланою. Вона працює в медичній компанії. Мешкають у її квартирі.

— Побачив її на концерті. Тоді в полтавському театрі виконував індійські танці. Навчав і дорослих, і дітей. Світлана підійшла після виступу й заговорила англійською, зробила комплімент. Взаємна симпатія виникла одразу. Стали жити разом.

Чоловік працює майстром у салоні тату.

— Художньої освіти не маю. Та мій батько — головний архітектор міста. Він і навчив малювати. Техніку татуювання освоїв самотужки. Порадами допомагала дружина як медик, — розповідає. — Влітку люблю їздити на Сорочинський ярмарок. Там великий попит на малюнки хною по тілу. Робота сезонна, але приносить непоганий прибуток.

Планував відкрити у Полтаві власний бізнес — продавати шаурму. Купив кіоск, кавові апарати, отримав дозвіл на торгівлю. Але міська влада вже кілька років не дає дозволу на оренду земельної ділянки під кіоск. Обходив усі кабінети. Зразу думав, причина в тому, що я — не українець. Спробувала дружина — і їй відмовили. Нічого не пояснюють. Хоча, за законом, мені як біженцю мали би сприяти.

Тарік любить готувати борщ і галушки.

— Допомагаю дружині. Часто виїжджаємо на природу. У нас є дача під Полтавою. Смажимо шашлик, співаємо пісень.

Найбільше подобається українська зима. Люблю торкатися снігу, дивитися, як він падає. Це прекрасна країна. Тут завжди є вибір. Яку віру сповідувати, ходити з бородою чи голеним, їсти свинину чи ні. У Пакистані — без варіантів.

Зараз ви читаєте новину «"Найбільше подобається українська зима. Люблю торкатися снігу"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 139
Голосування Чи заслуговував Роналду на червону картку у матчі Ліги чемпіонів "Валенсія" - "Ювентус"?
  • Так, це однозначно вилучення
  • На розсуд арбітра, міг обмежитись жовтою карткою
  • Це взагалі не фол і навіть не жовта картка
Переглянути
Погода