Вівторок, 11 грудня 2018 06:00

"Ми як вгатили – все вибухнуло, в небі сяйво"

Автор: ФОТО НАДАНЕ ЮРІЄМ САВЧУКОМ
  ”Дуже образливо, коли ти познайомився з людиною, а наступного дня її вбили”, – говорить 33-річний  ветеран  Юрій Савчук
”Дуже образливо, коли ти познайомився з людиною, а наступного дня її вбили”, – говорить 33-річний ветеран Юрій Савчук

— Пішов у військкомат, купив медичну довідку за 2 800 гривень. Мав ­проблеми зі здоров'ям, міг офіційно не потрапити на фронт, — розповідає 33-річний Юрій ­Савчук. Має позивний "Сава". — 19 вересня 2014 року поїхав воювати у складі третього батальйону 80-ї десантно-штурмової бригади на Луганський напрямок.

Юрій Савчук народився в Росії. У 15-річному віці переїхав жити в Чернівці. Вивчив мову. Його девіз — і тільки той прожив не марно, хто злу ішов наперекір.

— Приїхали в дитячий табір у селі Штормове Луганської області. Нам видали артилерійські установки "НОНА" і гармати "Д-30", — розповідає "Сава". — Одна з гармат — "Маруся" — механічна, ручка наведення в ній поламана. Стріляти з неї небезпечно: не встигнеш за 4 хвилини втекти — дістанеш відповідь від окупантів.

Перший бойовий виїзд — у напрямку Станиці Луганської. Відпрацювали по російських позиціях. Швидко зібралися і рушили назад. Раптом перша "коробка" зупинилася. Подумали, що хлопці ідіоти: як тут можна зупинятися, коли зараз може прилетіти відповідь. Порівнялися з ними і побачили, що ті сидять у машині з піднятими руками. Дивимося вперед, а на них наведена зенітка "ЗУ-21–2".

Виявилося, що виїжджаючи на завдання, ми оминули наш блокпост і заїхали в "сіру" зону між своїми і чужими. Наші хлопці, побачивши два автомобілі, подумали, що це росіяни. Координації не було, все вирішувалося у телефонному режимі. Радіозв'язок був відкритий для всіх. Ми слухали, що розказують росіяни, вони чули нас. Добре, що все закінчилося нормально.

Пам'ятаю операцію зі знищення двох колон російської техніки з людьми і паливно-мастильними матеріалами. Вони пересувалися в напрямку Щастя. Була ніч, кругом світилося від вогнів, як на Мангеттені в Нью-Йорку. Ми як вгатили — все вибухнуло, у небі сяйво. За даними розвідки, в колонах їхали до 50 машин.

Втратив більш як десять друзів-десантників. У ­2014–2015 роках ніхто не міг знати, що буде за 15 хвилин. Хлопці казали: "Навіщо знайомитися і пускати чиюсь історію собі у серце?" Боляче, коли ти познайомився з людиною, а наступного дня її вбили.

Про майбутнє не думав, а тільки — чи залишуся живим після бою. Бувало, працю­єш уночі, росіяни виявляють позиції й у відповідь гатять з артилерії 152-го калібру. Снаряди розриваються за 20 метрів, і ти реально чуєш, як плаче земля, стогне, тремтить. Особливо дивно спостерігати за тим місцем, з якого щойно вів стрільбу. Ледве встигнеш від'їхати, як туди падають російські снаряди. І одразу ж на 15 метрів угору піднімається чорний сніг…

Були такі, які справляли потребу прямо під себе. Це реалії війни. Якщо вам малюють її яскравою і безстрашною, ці люди не знають, як воно зариватися у землю руками.

Поблизу мене розірвалася міна 120-го калібру. Отримав важку контузію, довго не міг прийти до тями. Знепритомнів, підсвідомо відчув гарячий біль. Пізніше, вже на військово-лікарській комісії у Києві дізнався, що в мене перелом п'ятого поперечного хребця, кіста правої скроневої ділянки, довічна приглухуватість, слабий зір. Боляче зараз, коли бачу спалахи світла.

Направили у Київський військовий госпіталь. Там перебував недовго. Не вважав, що потребую тривалого лікування. Поруч хлопці — без ніг, рук.

Запам'ятався розвідник. Повернувся з полону, мав у тілі більше тридцяти дір від ножа, перерізані сухожилля. До нього приїхала мама. Хлопець прийшов до тями, розплющив очі, заплакав і помер.

Тоді ж довелося спілкуватися з бійцями, які повернулися з російського полону кастровані. Так росіяни знущалися.

Коли йшов на війну, народилася донечка. На ноги спиналася без тата. Час від часу телефонував дружині у "Скайпі". Дивився, як мала намагається підійти до монітора і поцілувати екран. Бо там тато. Вона так смішно вимовляла: "Тятя, тятя". Воюю заради неї і таких діток, як вона.

Зліпили більше як 500 вареників

19 грудня 2014 року Юрій Савчук зліпив понад 500 вареників для своїх побратимів.

— На Буковині у таке свято обов'язково мають бути вареники з картоплею, капустою, — розповідає "Сава". — Ми подолали майже 15 кілометрів по селах Луганської області. Вдалося знайти сім'ю, яка впустила до хати. Господар з вусами, як у козака, розказав, що його дочка вчиться у Львові, син у Києві живе.

Ми дали господарям пакунок згущеного молока і тушонки. Вони поділилися: мукою, яйцями, молоком, капустою, картоплею і літром самогону. Алкоголь пізніше віддали одному таксисту, який завжди нас виручав.

Наступного дня вони зліпили більше як 500 вареників. Нагодували третій батальйон 80-ї бригади, 83-ю розвідроту і технічний батальйон 53-ї бригади.

Зараз ви читаєте новину «"Ми як вгатили – все вибухнуло, в небі сяйво"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 550
Голосування Куди плануєте поїхати після всіх карантинів?
  • До моря. У теплі краї
  • У туристичні міста Європи
  • Подорожуватиму Україною
  • Провідаю батьків / родичів
  • Працюватиму. На поїздки немає грошей
  • Мені карантин не заважав подорожувати
Переглянути