— Уже 15 років тут Масляну зустрічаємо. І ніяка погода нас не зупиняє. Нравиться, бо відчуваємо себе, як у селі на свіжому повітрі, — розповідає киянка 66-річна Валентина Волкова. У неділю 13 березня з чоловіком 70-річним Євгеном прийшли на гуляння до Музею народного побуту й архітектури в столичному Пирогові.

Масляну в музеї просто неба відзначають щороку. Влаштовують танці, катання на конях. Виступають народні колективи. Цьогоріч вхід на свято коштує 30 грн.

— Це зовсім недорого. Є місця, де за вхід по 50 гривень знімають. Ще і їжу з собою не дозволяють брати. На вході перевіряють. А тут — свобода. З чоловіком млинців набрали і довольні. Приготувала п'яти видів — з яблуками, сиром, ікрою, червоною рибою й печінкою, — говорить жінка. Виставляє на стіл пластикові лотки з ­млинцями. На території музею для відвідувачів облаштовані дерев'яні лави й столи. — Усю тару підписала. Бо в прошлі роки було таке, що пекла купу млинців, а потім не могли розібратися, де яка начинка.

Поправляє на шиї намисто з бубликів.

— Спеціально таке на Масляну роблю. За повір'ям, бублики символізують кінець зими. Можна носити на собі по дві-три в'язки, — каже Валентина Волкова. Відсьорбує білого вина з пластикового стакана.

Надворі холодно, сильний вітер. Близько 14:00 на вході до музею утворюється черга. Люди кутаються в куртки й принесені з собою пледи.

— Боже, чого ж сьогодні так холодно. Є у вас на території якесь приміщення, де можна зігрітися? — кричить 27-річна Олена Федорова. Труситься. — Це ж треба — вперше на Масляну приїхала, і такий холод. Подруга взагалі відмовилася через погоду сюди добиратися. Якщо не найду теплого місця — ­нап'юся глінтвейну й поїду додому. Хоча виїхати звідси проблематично. Крім тролейбуса, нічого не ходить. Півгодини чекала його на зупинці.

На території музею кілька десятків торгових наметів. Продають шашлики, фруктові наливки й вина, глінтвейн. Млинці смажать на електроплитах. Розкладають по одному на пластикові тарілки. Порцію з сиром продають по 25 грн. Найдорожчі з червоною рибою та ікрою — 35 грн.

— Півгодини стояла в черзі за млинцем. Завтра починається піст. То вирішила перед Пасхою востаннє себе порадувати. Посту строго дотримуюсь, — каже Юлія Болотницька, 25 років. Доїдає млинець. У руках тримає невеликого тер'єра у вишиванці. — Пес у мене бандерівець. Істинний українець.

На великій сцені посеред галявини народні колективи виконують веснянки та українські пісні. Запрошують людей до участі в іграх і хороводах.

— Масляна — це язичеське свято, але не можу собі відмовити у гулянні, — каже 29-річний Ігор, прізвища не називає. — Тут такі прикольні й давні розваги, ніби потрапляєш років на 150 назад. Упевнений, що так само тоді гуляли. Ну, хіба що електроплит і мангалів не було. А одяг і пісні — родом з давнини, — залпом випиває охололий глінтвейн.

— Об одинадцятій ранку тут ще нічого не було. А потім понеслося. За пару годин ми вже й награлися, і натанцювалися, — приєднується до розмови 46-річний Юрій Бурдига з донькою Лізою, 4 роки. — Дуже сподобалися "кривий танець" і пісня "Подоляночка". Спробуємо дочекатися, поки опудало палитимуть. Але не факт, що достоїмо. Ужас, як померзли.

О 16:00 навколо солом'яного опудала заввишки 2 м збирається більше тисячі людей. Організатори підпалюють солому. Натовп аплодує.

— Опудало за традицією називається Кострубатим дідом. Його роблять із минулорічної соломи. Спалюють, аби прогнати зиму і змити всі негаразди минулого року, — розповідає 58-річна Любов Шига з селища Велика Димерка на Київщині. У руках тримає вареник. — На Масляну наші предки саме вареники їли, а не млинці. Жінки ходили одна до одної в гості. Піст усі тримали строго. Не їли ні молочного, ні риби.

Масляну в музеї святкували два дні — 12 і 13 березня. Заходи відвідали майже 7 тис. людей.

Замість млинців готували вареники

У Київському етнографічному центрі "Мамаєва слобода" Масляну святкували без млинців. Замість них гостям пропонували вареники з сиром, ягодами, капустою і м'ясом.

— Звичай пекти млинці прийшов із Росії. Там таким чином "ховали" зиму. Для росіян млинці — поминальна їжа. Звідти ж і звичай палити опудало, — розповідає 22-річна Юлія Колос, етнограф. — У нас це свято в народі називали Сиропустом, Бабським тижнем або Колодієм. Святкували тиждень. І цей тиждень був єдиним у році, коли всім у господарстві керували жінки. На святкування готували тільки вареники. Начинка з сиром — головна. Саме це ми й намагалися відтворити.

Вхід на святкування коштував 50 грн.

×