— Працюємо цілодобово. Нас на зміні двоє, через 12 годин міняємося, — каже Аліна Куліш, 34 роки, працівниця Укрзалізниці. На Центральному вокзалі станції Київ-Пасажирський відкрили кімнату очікування для військових. Переобладнали із зали для депутатів.

Розташована у правому крилі будівлі. Біля входу стоять дві високі бронзові вази з фіолетовими хризантемами.

У двох великих кімнатах стоять вісім диванів і 20 дерев'яних крісел. На стіні — український прапор. Є виходи до туалетів та їдальні. Через останню можна пройти до душової, приміщення з дошкою для прасування і пральною машинкою.

— Для контролю записуємо в журнал прізвище та ім'я військових, номер посвідчення, час відправлення і номер потяга, — пояснює чергова.

У їдальні холодильник стилізований під дерев'яну шафу зеленого кольору. Поряд на тумбі — чорна мікрохвильовка.

— Не скажеш, що то холодильник, правда? Видно, що для депутатів робилося, — говорить волонтерка Лариса Жуковська, 58 років.

До 30 травня цього року на вокзалі діяв зал для військових, обладнаний волонтерами та фондом "Чисте небо". Жінка ходила туди на вихідних від початку його створення, на Покрову 2015-го.

— Усе, що було там, купили волонтери чи принесли люди. Мали дві мікрохвильовки, два холодильники, мультиварки. Іноді самі готували, але нам заборонили. Бо запахи йшли, а народ сходився слиною. Дівчата цілу добу борщі-каші варили. З часом бракувало волонтерів, іноді на ніч закривали пункт. Навесні вирішили, проект себе віджив. Але деякі волонтери з цим не погодилися, й ми тепер тут допомагаємо. Умови суперські, просторо, свіжо. Перевага, що на першому поверсі. Близько до метро, поряд перехід до перонів, на перекур зручніше вийти. Хлопцям на інвалідних візках сюди легше добиратися.

Рушниками, мийними засобами, туалетним папером, частково кавою, чаєм, одноразовими склянками й тарілками цей пункт забезпечує вокзал. Мікрохвильова піч і пральна машина також їхні.

Є бібліотека. У серванті під склом на шістьох поличках виставлені кількадесят книжок. Здебільшого сучасна українська військова література.

— Книжки нам ветеран Андрій Хоманчук приніс. Буває, автори самі заходять і залишають, — розповідає Лариса Жуковська. — От Костянтин Машовець (військовий експерт. — ГПУ) свої "Діалоги з нулів" підписав. Його дружина в нас волонтерить. Поки що не просимо людей про літературу. На попередній пункт, бувало, приносили "на тобі, небоже, що мені негоже". А ти сиди й перебирай.

"Поїзд на другій колії, нумерація із західної сторони вокзалу", "Шановні пасажири, продовжується посадка", "Увага, пасажири, денний швидкісний потяг" — чути звідусіль голосно і з гулом.

— Матюкальник цей недавно повісили. У попередньому пункті був, але не такий голосний. А в багатьох голови болять, хочеться тиші, — говорить Лариса Жуковська. — Було б добре, якби встановили електрон­не табло. Бо не дуже розбірливо оголошують. Не зорієнтуєшся, де твій поїзд і куди йти.

— Доброго дня! — вітаються двоє військових. 14 жовтня приїхали з Миколаєва на акцію "Вимога нації — ні капітуляції!". Обом за 50, на грудях — медалі за участь у російсько-українській війні.

Поряд із диванами — стійки з розетками, є вай-фай. Працює камера схову. Її замикають на ключ. Чергова записує, хто здає речі, і видає номерок. Послуга безкоштовна.

Під стіною в центральній кімнаті на стійці — пластикові тарілки з порізаними яблуками, лимонами. Лежать печиво, цукерки, пиріжки. Поряд холодильник і кулер з питною водою. На стільці — півторалітрова пляшка з-під мінералки з кількома купюрами. Туди кидають гроші охочі допомогти волонтерам.

— Є кавова машина, електрочайник, термопот. Це такий чайник із термосом, щоб вода завжди тепла була. Робимо чай, три в одному, каву заварну чи розчинну, — говорить працівниця вокзалу Леся Буднік, 47 років. Викладає на тарілку пиріжки з м'ясом. На залізниці працює 14-й рік. — То вже другий захід, першу ­порцію раз-два з'їли. Ще є з картоплею. Хлопці скучають за домашнім, тому воно розлітається. Лариса часто шарлотку приносить. Спочатку її розбирають, потім печиво.

— Дуже добрі пиріжки! — усміхається парамедик "Ірокєз". В одній руці тримає каву, в другій — булку. Йому 26, служить у Збройних силах. Знайомий із волонтерами ще зі "старої" зали очікування для військових.

— Зранку привітала одного пацана зі святом і пішла на вокзал. Приходжу — бачу лице знайоме, а звідки — не пам'ятаю. Каже: "Я у вас на пункті був". Відповідаю: "Точно! Ірокєз!" Я ж тебе сьогодні вітала, — сміється Лариса Жуковська.

Щодня о 10:00 тут прибирають працівники вокзалу. За потреби наводять лад чергові.

— Хочеться хоч якось долучитися. Цей зал — крапля в морі, порівняно з тим, що роблять для нас військові. Але це найкраще, що ми можемо, — говорить Леся Буднік. — Конфліктів не було. Ходжу, предлагаю кофе, чай. Запитують: "Скільки це буде коштувать?" Пояснюємо, що то все — волонтери. Люди дуже допомагають, носять, питають, що купити. Сьогодні хлопчик, років 13, у вишиванці приніс великий пакет кави.

— А молоко єсть у вас? — до стійки підходять хлопець із дівчиною.

— Вибачте, немає молока, — відповідає Леся Буднік.

— Ні, ми хочемо придбати сюди, — пояснює дівчина.

— Вершки чи молоко часто просять. Є холодильник, тільки беріть таке, щоб довше зберігалося.

За годину пара приносить пакети пастеризованого молока та вершків.

Подібні переобладнані зали очікування працюють у Дніпрі, Львові, Одесі та Харкові. Відкрити такий планують у Миколаєві.

×