— Навчаюся на четвертому курсі. Спеціальність — вчитель української мови. Очно відвідувала університет півтора року, — говорить 21-річна Єлизавета Козлова.
— Коли почався карантин, викладачі миттєво зреагували. Активно запрацював мудл — система, де є кожен предмет, усі матеріали, завдання. Адміністрація університету, напевно, думала: студенти вдома сидять, їм немає чим зайнятися. Тому завантажували щодня мільйоном завдань. Щоб виконати все, не спала ночами. Просто зациклилася на навчанні. Мій рекорд — дві доби без сну. До карантину жила в гуртожитку. З дівчатами добре веселилися, це відволікало. А на карантині сиділа сама в кімнаті. Режим відмінниці ввімкнула на повну. Нічим, крім навчання, не займалася. Навіть батьки почали хвилюватися. Мати погрожувала вимкнути електрику, щоб я йшла спати. Так продовжувалося до кінця другого курсу. Під кінець семестру стала хворіти. Лікарі говорили, що це реакція організму на стрес, прописали заспокійливе. Зрозуміла, що здоров'я дорожче. Із третього курсу пари почали проходити онлайн. Все за розкладом, як в університеті. Це набагато зручніше, ніж коли тобі просто дають завдання. Прокидаєшся за 10 хвилин до пари, не треба їхати нікуди, писати здоровенні конспекти від руки. Самодисципліна й розпорядок дня — найголовніше на дистанційному навчанні. Стараюся розпланувати день максимально зручно. Має бути час на свіжому повітрі, для себе, достатній сон. Робоче місце облаштувала комфортніше. Замовила лампу, повісила картини над столом. Батько зробив нову оббивку на стілець.
— Спочатку були в шоці від дистанційного навчання. Але зараз все нормально налаштовано, — каже 19-річна Наталія Ткачук. Вчиться в Києві на етнокультуролога.
— Одного разу викладач вів пару з їдальні Оксфордського університету, де знімали Гаррі Поттера. А вже наступного тижня — з готелю в Єгипті. Іноді одногрупники підключаються до лекцій із лікарні, метро, парку, роботи. Я зазвичай навчаюся в гуртожитку чи вдома. Але доводилося відповідати на семінарах на вокзалі, заправці, у потягу. Одного разу здавала залік, коли вигулювала собаку в лісі. Викладачі завжди перевіряють присутність студентів. Проте ніхто не змушує весь час сидіти з увімкненими камерами. Якість навчання погіршилася, важко сприймати викладача через екран. Більшу частину матеріалу маємо засвоювати на практиці — відвідувати музеї, фестивалі, виставки, конференції, театри, майстер-класи. А такі предмети, як режисура, музичне мистецтво, хореографія — взагалі не мають сенсу під час дистанційки.
— Вдома навчатися зручніше. Не втрачаєш час на дорогу. У Києві, щоб доїхати від гуртожитку до університету, йшло більше години, — розповідає 18-річний Кирило Тестенніков із Чернігова. Навчається на програміста.
— Зараз повернувся до гуртожитку, бо працюю. Дистанційка тут відрізняється від домашньої. В кімнаті кілька людей, пари йдуть паралельно. Викладач мене просить відповідати, а я не можу. Бо сусід по кімнаті якраз щось розказує на своїй парі. Перший рік дистанційки припав на перший курс. Було важко, часто нічого не розумів. У мене двоюрідний брат програміст, постійно просив пояснити. В нього не вистачало нервів, робив лабораторні за мене. Старий ноутбук не витримав програм, які треба було встановити для навчання. Батьки купили новий, але це життя не полегшило. В університеті не можна розслаблятися, як було в школі. Один раз щось не зробив, два, і все — нічого не розумієш. Добре, що керівництво вузу це теж зрозуміло. Програмістів вивели з карантину найпершими, як тільки з'явилася нагода.
— До карантину була відмінницею, отримувала стипендію. На дистанційці почала лінуватися, не виконувала домашню роботу. Деякі викладачі музичного коледжу не відставали від студентів. Перестали підтримувати з нами зв'язок, скидати домашку, — говорить 17-річна Мирослава Буденна. Навчається на спеціальності "академічний спів".
— Музикантам, творчим спеціальностям важко на дистанційці. У частини студентів вдома немає інструмента. Вони почали втрачати навички. Вокаліст може співати без викладача, але це — не ефективне заняття. До того ж сусіди не в захваті. Викладачі працюють переважно поважного віку. Не знали, як займатися зі студентами онлайн. Мій хлопець навчається в консерваторії. Там набагато серйозніше ставлення до спеціальності. Коли консерваторія була закрита, орендували студію звукозапису. Скидалися по 150 гривень. З кожним студентом по 30 хвилин окремо займалися викладачі. Зараз я перевелася в столичний вуз. Тут почала нормально навчатися, бачу результати. Пари з теорії проходять здебільшого онлайн. Інші — в гуртожитку. Потрібно просто піднятися зі своєї кімнати на четвертий поверх. Дистанційка привчила студентів до самостійності. Буває, що з очної пари не встигаєш доїхати додому на дистанційну. У транспорті писала екзамен з музичної літератури. Я залишила б і надалі теоретичні предмети онлайн, це набагато зручніше.
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
3 
1
Коментарі