— Ой, яка зюзя, — несподівано для себе сказала до співробітників, і всі мене зрозуміли. Це слово — "зюзя" — стосується лише нашого дитинства і зрозуміле абсолютно всім, бо всі були дітьми. Іноді ми говоримо такими "дитячими" словами між собою, дорослими. Це додає розмові жвавості, жартівливості.
Кожен малюк років до 5 має свій словничок — слова, які він вимовляє по-своєму, перекрутив, придумав. Матері їх записують, запам'ятовують і потім вже дорослим дітям розповідають, як вони говорили в дитинстві. Філологи називають це "автономним дитячим мовленням".
Але є слова, що наші мами й бабусі вживають тільки до маленьких дітей, і ті їх повторюють. Незалежно від того, в якому регіоні вони виросли, які "автономні" слова створили. Ось лише невелика підбірка поширених "дитячих слів":
зюзя — холодно,
бабай — хтось страшний, він може з'їсти,
гамати — їсти,
сюпати — сідати, сидіти,
гава — собака,
топати або тьопати — йти,
хойці до мене — іди-но до мене,
люляти — засинати в колисці, заколисуватися,
цьомати — цілувати,
тютя — курка,
вавка — рана, подряпина, прищ,
люля — колиска,
кака — бруд, лайно, болото,
бека — те саме або щось несмачне, отруйне,
бусь — упасти,
пік-пік — пече,
моньо — молоко,
ляля — дитина, дівчинка,
бозя — бог,
ку-ку — шукай мене, де я?,
яйо — яйце,
папа — хліб,
руця — рука,
нозя — нога,
манюня — малий, маленький.
Ось як ми скажемо до дитини:
— Хойці до мене, я тебе поцьомаю.
До дорослого це звучатиме так:
— Іди до мене, я тебе поцілую.
Або:
— Сюпай гамати. — Сідай їсти.
— Не йди туди, бо там зюзя і бабай ходить. — Не йди надвір, бо там холодно і страшно.
"Коли я був мануна, я боявся Бабая. Мама лякали, він серед гілля", — йдеться в пісні "Мануна" гурту "The Вйо!" з Полтавщини. У 1990-х кліп на неї був частим на українському телебаченні. "Дитячу" термінологію темношкірий співак гурту Мирослав Кувалдін застосував і в пісні про рідне село: "На малюнках малюків — каляки-маляки. Хто у Київ, хто у Львів, ми — у Кобеляки".
"Дитячі лексеми — породження дорослих, які для полегшення пояснення застосовують прості форми — типу "бу-бу", "ням-ням", "ля-ля", — пише у своєму дослідженні кандидат філологічних наук із Херсона Володимир Демченко, 55 років. — Дитяче мовлення універсальне в багатьох народів. Воно не змінюється століттями. Англійське baby — "дитя", італійське babbo — "батько", українське баба — "бабуся" — усі перебувають у полі "сім'я". Vava в усіх середньоазійців означає "рана, біль". Грецька форма "мам" означає "їжа", а в арабській їжа — це "папа". В українській це "хліб", в іспанській patata — "картопля". Кacco арабською, kaku іспанською, "каки" українською походять від грецького cacos — "поганий, зіпсований", латинського — caccare. Усього вчені нараховують до 60 таких одиниць".
2 
1
Коментарі