— Ми три години збирали тіла. Хто був у бронежилеті, вціліли хоча б корпуси. Решту шукали по шматочках. Думав, краще би то було зі мною, — каже 27-річний Володимир із 80-ї десантно-штурмової бригади ЗСУ.
Був серед тих, хто тримав оборону Луганського аеропорту у квітні-серпні 2014 року. У ніч на 14 червня під час заходу на посадку бойовики підбили військово-транспортний літак Іл-76 ЗСУ. На борту були 40 десантників 25-ї окремої Дніпропетровської бригади та дев'ятеро членів екіпажу. Всі загинули.
— У ніч на 14 червня ми заступили на зміну блокпосту на східних воротах аеропорту, — згадує Володимир. — Тієї ночі чекали поганих новин. Розвідка повідомила, що має бути наступ. Начальник дав команду: "Як стемніє, по місцях, де можлива поява сепарів, розрядити по два магазини набоїв". Потім приїхав перевірити, чи все добре, і сказав, що буде посадка. По рації не казали, боялися прослушки. Злітна смуга не освітлювалася. Ми двічі намагалися підключити генератори. Не вдалося.
Коли все сталося?
— Між 12-ю і першою ночі я побачив ліхтарі на крилах літака, що наближався. Їх було два. Перший приземлився добре. Посадити борт у таких умовах міг лише ас — у повній темряві, дерева й будівлі затуляли злітну смугу. Вогні ввімкнув на підльоті. Хто не розбирається — не зрозумів би, що це літак.
За ним одразу ж полетів другий. Ми спостерігали за горизонтом, бо звідти часто працювали "Гради". Раптом за кілометр чи трохи вище від землі відкрили вогонь. Я побачив дві черги трасуючих куль із великокаліберного кулемета. Одразу ж у літак увійшла іскра. Після неї був вибух у повітрі, а потім — на землі. Самого пострілу не бачив. На борту були тонни артилерії, зброї, боєприпасів, повні баки пального. Усе це детонувало чотири години. Погасло аж під ранок.
Хлопці на посту були в істериці. Хотіли одразу їхати туди. Але дорога була нерозвідана. Доповів начальникові. Той приїхав під четверту ранку, попросив показати дорогу. По прибутті ми зайняли периметр на місці аварії. Командир із відчаю рвав на собі волосся. Дуже чекав приїзду друга, який був у тому літаку. Думав, що казатиме родичам бійців.
З якого боку стріляли?
— Коли літак падає, його крутить, тому за уламками цього не побачиш. Але я помітив, з якого боку летіли кулі. Припустив, що їх пускали зі східного півдня перед аеропортом. Там навколо — поля, поділені посадками. Коли ми приїхали, розвідка розійшлася ними. В одній знайшли два зенітно-ракетні комплекси. Один — використаний.
До останнього сподівалися — може, хтось живий. Але після такого вціліти неможливо. Командир сказав: "Швидко забираємо тіла і їдемо". Піднімали всі обломки, щоб нікого не пропустити. Зібрали вісім тіл, повідривані руки й ноги. Я знайшов порваний військовий квиток, паспорт. У ньому фото — хлопчина з мамою і двома дівчатами. Йому був 21 рік. Знайшов чиюсь праву руку з обручкою.
Хлопці з 25-ки плакали. Горіти вам у пеклі — кричали начальникам: полковникам, підполковникам. Ті не знаходили собі місця. Хто не курив, тоді почав. За цей час півжиття промайнуло. Ще добу в такому стані ходив.
Довше ми не могли залишатися — були в оточенні. Позбирали й підірвали боєприпаси. Колона вишикувалася і попрощалася з тими, кого не знайшли. І поїхали, — згадує боєць.
Загиблих посмертно нагородили орденами "За мужність" третього ступеня. Родинам виплатили грошові компенсації.
Винних у трагедії досі не покарали. Понад рік триває суд над екс-заступником начальника Генштабу ЗСУ генералом Віктором Назаровим. Його звинувачують у службовому недбальстві. Бо віддав наказ літаку піднятися в небо. У прокуратурі кажуть — генерал не взяв до уваги дані СБУ про загрозу збиття літака. 25 листопада 2014-го Назарова взяли під варту. За декілька днів відпустили під 365 тис. грн застави.
3 
1
Коментарі