8 грудня на постаменті Леніну навпроти столичного Беcсарабського ринку майорять два прапори — український та Української повстанської армії. Біля них жовто-блакитна табличка: "Українці! Ви найкращі". На підніжжі напис фарбою з балончика: "Слава нації! Повалим всіх катів".
Скульптура Леніна лежить на землі. Її припорошені снігом уламки оточили близько 20 людей. Фотографуються. Хлопець, на вигляд років 20, намагається молотком відбити собі шматок монумента. Граніт не піддається, летять іскри.
— Говорят, у Ленина в животе золото спрятано, — каже хтось у натовпі.
— Кувалду треба, то подивимось, — сміються люди.
Хлопцеві не вдається відбити і дрібного шматка. Він зупиняється, дивиться на молоток із наліпкою супермаркету. Від ударів інструмент пощербився.
— Молоток тільки купив. Хочу вдома мати кусок цього дідька, — пояснює. — Гостям показуватиму — таким бути не можна. Бо вони ж думали, що віки стоять будуть.
— Ой, дайте тюкнуть! Слава тобі Господі, дожила до цього, — підбігає жінка в окулярах і з жовто-синім значком на береті. Хреститься, бере молоток двома руками, гупає кілька разів по брилі:
— Щоб тобі, сволоч.
— Знаєте, крім життя хом'яка — пожерти й здохнуть, є ще духовне життя. Воно стоїть на символах. Цей пам'ятник був символ зла, темряви й ненависті. І поки воно стояло, Україна в цьому всьому і була, — пояснює 55-річна Руслана. Каже, до пенсії працювала психотерапевтом. — Звісно, знайдуться люди, які це захочуть використати і викрутити. Але собака лає, а караван іде.
— Ножик чий? — помічає один із чоловіків складаний ніж, що лежить на уламках.
— У Ленина из кармана выпал, — сміються люди.
За кілька метрів стоїть 50-річний чоловік у хутряній шапці та шкірянці. Просить запальничку.
— Я тут із самого початку — усе бачив. Весь день приходять, на кусочки потихеньку коцають. Правильно, Ленін на бульварі Шевченка — це нонсенс, — закурює, представляється Сергієм. Каже, що охороняє один із магазинів неподалік.
Киває на білий мікроавтобус із червоною смугою, що стоїть край дороги навпроти.
— Он, бачте, автобус. Це фірми, що охороняли пам'ятник. Комуняки найняли. То вони в сторону відійшли ще 1 грудня, як ці події почалися. Я до них підходив, питав, чому не охороняють. Кажуть: "І не будемо — здоров'я дорожче". Поки що автобус стоїть, але їх там уже нема.
— А мені це не подобається, — каже літній вусань. Руки тримає в кишенях куртки. — Я — корінний киянин. Леніна не люблю і не поважаю. Але це пам'ятка національного значення і витвір мистецтва. Це ж не гіпс — мрамор. Його треба було демонтувати і поставити в музей. Нащо було його так бистро нищити?
— А церков він скільки нанищив, баран оцей? Не должен у столиці цей ідол стояти. Під нього Пєтю Симоненка ще надо положить, — заперечує пенсіонер у картузі з відкоченими "вухами".
— А все-таки це варварство, вандалізм. Ви киян спросили? — не здається вусань.
— Я — киянин, — відповідає чоловік. — А вандалізм, це коли церкви рушать. І дітей на Майдані б'ють. Щоб люди не забули, хто цей козел був, є книжки з історії. А в центрі Києва йому нема чого робити.
Підходить 56-річний Ричард Печинський — кінопродюсер із Канади. Тримає синьо-жовтий прапор. На ньому намальований кленовий лист та написано: "Канада любить Україну". Просить сфотографувати його на тлі поваленої фігури.
— Канада разом з Україна! Я дуже радий, Ленін капут, — говорить з акцентом. — Мій тато був українець, із СРСР емігрував.
— У чому різниця між Україною і Канадою? — питають його англійською.
— Наша країна вільна. Канада не наймає "Беркут" бити сім'я, діти. Канадська поліція не мафія, а ваша — мафія.
2 
1
Коментарі