Під Українським домом у центрі Києва голодують семеро — 51-річний Леонід Тертичний із Черкащини, вінничанин 63-річний Леонід Бровченко, львів'янин 47-річний Микола Голоско. Минулої п'ятниці до них приєдналися троє з міста Коломия Івано-Франківської області: 51-річний Юрій Тимошенко, 58-річний Михайло Пігуляк, 50-річна Леся Дідик і 63-річний Роман Кісь зі Львова. Підтримати голодувальників прийшов американець — Ярослав Драган, 73 роки.
— У всьому світі політики бояться тих, хто голодує, — каже в неділю, 29 липня, з польським акцентом Ярослав Драган. Він одягнений у вишиванку. Зі штанів виймає паспорт, прив'язаний до кишені червоним мотузком. — Маємо захистити мову зараз, тоді вже до цього ніхто не повернеться.
Ярослав Драган народився в Польщі. Має американське громадянство, жив у Нью-Йорку. Останні два роки мешкає в Коломиї, працює над англо-українським словником.
— Він хоче голодувати, — підходить Юрій Тимошенко. — Але ми йому не рекомендуємо. Може мати неприємності, адже не громадянин України. Ми тут голодуємо законно, зареєстровані офіційно. Я два тижні рвався сюди. В обласній раді обіцяли зібрати кошти, щоб винайняти автобус. Так ніхто і не поїхав. У мене не було грошей на квиток. Удома жінці залишив 240 гривень. Ні я, ні дружина зараз не працюємо. Знайшовся добрий чоловік, купив мені квиток до Києва. Біг із метро і думав: Боже, аби я ще когось тут застав. Бо чув постійно заяви, що ніякої акції в Києві нема.
Юрій п'є із пластикового стакана мінеральну воду "Поляна квасова".
— Буду триматися, скільки зможу. Поїду додому, як знатиму, що якісь нові сили мене замінять. Кожної секунди пам'ятаю, через кого тут мордуюся. Це надає мені лютої ненависті.
До голодувальників підходить жінка у вишиванці. Питає, кому здати гроші на воду. Микола Голоско відкриває зошит, де записують імена всіх, хто приніс кошти, та суму внеску.
— Кажіть ваше ім'я.
— А ви не з Партії регіонів? — запитує жінка. Микола усміхається.
— Ярова Софія Павлівна, — дістає з кишені п'ять купюр по одній гривні. — На воду має вистачити. Більше не дам, бо в мене лишилося 100 гривень.
— Хлопці, може вам помитися треба? — звертається чоловік у синій футболці. — Можете до мене прийти.
До Українського дому приходить худорлявий чоловік. Із ним іще один — років 25. У гучномовець починає кричати: "Усі ці байки на якій мові балакати — на російській чи на українській — це марнота. Немає різниці якою мовою говорити".
Леонід Бровченко підходить до нього поговорити. Хвилин 20 бігає за ним, щоб той припинив галасувати.
30 липня, уранці, голодувальники йдуть до Верховної Ради. О 9.00 там збираються понад 500 людей. Протестують проти ухвалення в другому читанні мовного законопроекту.
2 
1
Коментарі
3