23 листопада в Донецьку зареєстрували рекорд із тривалості життя з діагнозом рак четвертого ступеню з метастазами.
У 42-річної Світлани Степанішиної із селища Донське Волноваського району Донеччини в січні 1992 року виявили злоякісну пухлину матки. У грудні 1994-го вона народила здорового хлопчика.
В актовому залі Донецького протипухлинного центру представник Книги рекордів України Ігор Підчибій вручає диплом дев'яти онкологам, які лікували Світлану. В дипломах написано: "За впровадження унікальних методів лікування і врятоване життя смертельно хворої".
Світлана Степанішина — блакитноока білявка в короткій сукні — сидить у першому ряду. Поряд світловолосий хлопець, він ніяковіє. Це син Тетяни 17-річний Владислав.
— К нам в клинику Свету принесли без сознания, она умирала, — згадує її лікар 72-річний Олег Шумило. — Температура була 40, по всьому тілу гнійники, важке недокрів'я. Хоча напередодні їй перелили 2 літри крові. Колір тіла — восковий. Важила Свєта 40 кілограмів. Метастази всюди, а від тіла сморід. Це був справжній трупний запах. Я навіть вигукнув: "Труп привезли!". Злоякісна пухлина виросла на плаценті під час першої вагітності.
Під спалахами фотокамер Світлана обіймає та цілує Шумила. Згадує, як після перших пологів у неї чотири місяці не зупинялася кровотеча. Жінка потрапила в районну лікарню у Волноваху, потім в обласну.
— Жінку, звичайно, прогавили, запустили хворобу, — каже Олег Ілліч. — Я її одразу відправив у реанімацію. Оперувати не можна було — померла б на операційному столі. Тому замість того, щоб видалити матку, почали робити хіміотерапію. Застосували нашу ендолімфальну методику, якої й на Заході немає. Діставали нові ліки, вводили американські антибіотики. Її близькі перед цим, було діло, вже готувалися до похорону. Але через місяць Світлана знову вчилася ходити.
Світлані Степанішиній вперше застосували новий спосіб введення препаратів. Робили маленький розріз на стегні, в лімфатичну судину вставляли катетер завтовшки півміліметра. Цей метод винайшли й запатентували в Донецьку.
— Тоді ці катетери ми робили самі з телефонного дроту. Його розтягували, доки не стане тонший за голку, — згадує Олег Шумило.
Кажуть, випадок Світлани унікальний не лише для України.
— У Книзі світових рекордів Гіннеса є жінка з Голландії, якій вилікували четверту стадію раку яєчників і вона змогла виносити дитину. Але після пологів померла. А наша Свєта жива-здорова, — додає Олег Ілліч.
— У меня в семье не знали, что такое рак, — розповідає Світлана. — Але під час перших пологів у мене померла дівчинка. Після того зробили "чистку", потім ще одну. А кровотеча не припиняється. У січні перевели в Донецьк, у лікарню Калініна. Там поставили якусь отруту у вену, у мене від цього рука віднялася, шкіра та очі пожовтіли. Не пам'ятаю, як перевозили до онкології. Опритомніла, коли зробили надріз на стегні, та кажу: "Як же я на морі роздягнуся? Шрам буде!". Лікар був шокований: "Вона про море думає". На п'ятий день в онкології я захотіла їсти — попросила маму привезти свіжих огірків. Через тиждень Олег Ілліч почав мені розкривати абсцеси на попі. Я як закричу від болю: "Лікарю, ви фашист!". Він аж зрадів, що так реагую. Ноги в мене були як холодець, атрофувалися м'язи. Але через місяць я встала, щоб подивитися у вікно на сніг. Дуже хотіла жити.
Світлані зробили два курси хіміотерапії. Від третього вона відмовилася.
— У червні 1992-го приїхала в Донецьк. Відчуваю — не витримаю ще одну "хімію". Коли вливали ці ліки, було так морозно — аж зуби стукали, на ліжку підстрибувала, мене мама накривала вісьмома ковдрами. Я відмовилася від третьої хімії й поїхала на море. Там познайомилася з другим чоловіком, — говорить Світлана.
Пацієнтку лікували безкоштовно.
— Не взяли навіть за дефіцитні ліки. Єдине, чим я "віддячила" своїм рятівникам — на моїй історії захистили кілька дисертацій, — сміється Степанішина.
Вона працює продавцем у сільському продуктовому магазині. Владислав учиться в 11 класі, з його батьком жінка розлучилася півтора року тому.
— Ми маємо 46 патентів на методи лікування. А таких катетерів з ендолімфальним введенням відтоді поставили вже 40 тисяч, — додає керівник Донецького протипухлинного центру 80-річний Григорій Бондар.
3 
1
Коментарі
8