Тричі на тиждень Світлана Бровченко, 43 роки, їздить торгувати молоком, сиром та сметаною до міста Умань Черкаської області. Брат возить її старими "жигулями". Живуть у сусідньому селі Родниківка.
— Півроку торгую на мікрорайоні ДОСи в Умані. Тут у мене постійні клієнти. Знають, коли я приїжджаю. Розбирають товар швидко. Я ніколи нічого не додаю в молоко. Вершки не збираю. Літр продаю по 5 гривень. Заготівельникам не здаю продукт. Бо з їхніми розцінками тримати худобу невигідно.
Світлана має 3-річну корову Марфу чорно-рябої породи. Улітку надоює 24 л на день. Узимку 15 л.
— Марфу я добре годую — жомом, силосом, гарбузами. Тому молоко жирне. І корова доїться цілу зиму. Якщо годувати самим сіном, може перестати доїтися на кілька місяців.
Висівки Світлана взяла у родичів. Ними розрахувалися за пай. Із власного городу має буряки та гарбузи. Сіно заготовляла сама. Жом робить із кормових буряків. Закупила їх у сусідів. Перетерла і склала в жомову яму, щоб вистоявся.
Із відра молока Світлана має понад 2 л сметани та 2 кг сиру. Продає по 20 грн/кг. Щотижня вторговує понад 500 грн. Молочниця підрахувала витрати на корми. Щодоби корова з"їдає їх на 40–45 грн.
— Тобто за тиждень я маю чистого прибутку 200–250 гривень, — підсумовує. — А якби здавала заготівельникам, мала б 20 гривень. Ще й гроші невідомо коли віддавали б на руки.
На бензин, аби дістатися райцентру, Світлана не витрачається. Брат щодня їздить туди на роботу. Назад вона добирається автобусом.
3 
1
Коментарі