— У перші тижні повномасштабної війни я пережила справжнє пекло: авіанальоти, вибухи від снарядів артилерії, танків і мін. У березні був один день, коли вивела з поля бою 16 поранених військових, — говорить старша бойова медикиня 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади 27-річна Діана КУКУРУДЗЯК. Її нагородили орденом "За мужність" III ступеня.
Діана Кукурудзяк народилася в Кам'янці-Подільському на Хмельниччині. Після закінчення медколеджу працювала завідувачкою сільським фельдшерським пунктом. Два роки тому вирішила піти у військо.
— Виявилося, що події в зоні ООС були лише прелюдією перед великою війною, — розповідає. — За кілька днів до вторгнення наш підрозділ прибув на навчання в Дніпропетровську область, а 24 лютого по нас вдарили російські ракети. А потім на нас вийшла російська колона, й почався бій. Я розуміла: якщо не знайду укриття, то загину. Побачила глибоку яму і стрибнула в неї. Наді мною свистіли кулі й літали снаряди. Сиділа в ямі й молилася. Наші хлопці змушені були відходити, а росіяни пішли слідом. Вони пройшли за кілька метрів від мене, але не помітили. Дивом я не потрапила в полон. Виходити з укриття боялася. Час від часу чула поблизу чоловічі голоси. Вже вночі хтось запитав: "Вітя, це ти?" Зрозуміла, що це не росіяни, й озвалася. Чоловіки допомогли вибратися з ями й відвели до своїх.
Після того Діана весь час перебувала в медпункті. Бійці часто міняли позиції. Ночували в наметах чи просто неба.
— Постійно виїжджала за пораненими. Техніка рухалася на максимальних швидкостях, і я часто опинялася в епіцентрі бою. Під час одного з них ми з напарником побігли до медичного "Хаммера", щоб евакуювати поранених. У цей час перед нами вийшов російський танк Т-72 і розстріляв нашу машину. Два офіцери, які стояли поруч, загинули. Але ми продовжували працювати. На ходу надавала допомогу хлопцям, а водій летів до найближчого медпункту. По нашій машині неодноразово стріляли, але ми дивом уникнули прямих влучань. Продовжую щодня виїжджати на евакуацію поранених. Крім військових, допомагаємо й цивільним, — каже Діана Кукурудзяк. — Я знала, на що йду, хоч і не уявляла, що буде так важко. Коли підписувала контракт, тато казав: "Куди ти йдеш? Там же вбиті будуть, поранені зі страшними каліцтвами, кров, відірвані руки. Як ти це переживеш?" Уже потім я відповіла: "Так, тату, я бачила все це — і вбитих, і поранених, і руки мої були в крові товаришів. Але я витримала". І він уже нічого не міг сказати.
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
2 
1
Коментарі