34-річна Марина Лавренко з Полтави три роки тому виїхала працювати до Москви. Батьків провідує на свята, коли випадають довгі вихідні. Поїздку планує за три місяці.
— Працюю менеджером у спортивному магазині. Роботи дуже багато — закордонні відрядження, зустрічі з клієнтами й оптовими замовниками. Через те ледь не цілодобово на роботі, відпочити можу тільки в неділю після обіду. Перші півроку думала: "Нічого, відмучаюся, а потім відпустку за свій рахунок візьму і до мами тижнів на два з'їжджу". За місяць до запланованої подорожі заношу директору заяву, а в нього очі по п'ять копійок: "У нас працівники, через напружений графік, заяви за два місяці несуть". Після того поїздки планую завчасно. Завела зошит, за три місяці по пунктах розписую, що мені потрібно для поїздки. Найперше — залізничні квитки. Перед святами брати квиток в Україну треба не пізніше, ніж за два місяці. Далі із заявою йду до директора. Пару разів бувало, що відмовляв від поїздки. Починає: "У нас тоді замовлення великі підуть, оптові клієнти потягнуться". Дістаю квитки й кладу на стіл. Тоді директор знехотя, але заяву підписує. Ще важливий пункт — повідомити клієнтів і замовників, що через три місяці мене стільки-то днів не буде в місті. Відкриваю базу контактів і впродовж двох-трьох днів обдзвонюю людей. Був у мене великий оптовий замовник, якого забула повідомити про від'їзд. Він у той час партію спортивного одягу замовив. Ситуація жахлива — людині треба сьогодні й зараз, а документи я із собою забрала. Директор на мобільний дзвонить і ледь не матами криє. Довелося в екстреному режимі назад вертатися.
У Москві Марина Левченко знімає половину двокімнатної квартири у районі "Отрадное". В другій кімнаті мешканці постійно змінюються.
— Два роки тому моїми сусідами були чоловік із дружиною. Здавалися гарними людьми. Перед черговою поїздкою в Україну попросила наглядати за цінними речами у своїй кімнаті. За півтора тижня вернулася, а від пожильців і сліду немає. Вкрали планшет, золоті сережки. Після такого ввела у зошит новий пункт — "збір цінних речей". За два місяці у невелику сумку складаю браслети, сережки, документи з роботи. Сумку несу до колеги. Їй довіряю, бо має московську прописку. Точно не втече.
У зошиті в мене сім найважливіших пунктів, які треба реалізувати до поїздки: купити квитки, написати заяву, обдзвонити клієнтів, зібрати цінні речі, купити мамі подарунок, розписана інструкція, чим і коли вертатися назад. Останній пункт — благословіння священика. До храму Сергія Радонежського йду за тиждень до подорожі. Ставлю свічку, читаю "Отче наш", прошу благословіння у батюшки.
3 
1
Коментарі
1