
3 травня на Байковому кладовищі в Києві поховали поета Бориса Олійника. Він помер минулої неділі на 82-му році життя в столичному інституті імені Шалімова. Хворів на цукровий діабет.
— Востаннє бачився з Борисом Іллічем півроку тому, — розповідає поет 80-річний Іван Драч. — У жовтні він прийшов на мій вечір у Будинку актора. Знав, що йому далося це нелегко. Адже через цукровий діабет мав хворі ноги. Ходити йому було важко. Останні місяці майже не піднімався з ліжка.
Борис Ілліч народився в селі Зачепилівка Новосанжарівського району на Полтавщині. Закінчив факультет журналістики Київського університету. Працював кореспондентом. Був заступником головного редактора журналу "Дніпро" і старшим редактором однойменного видавництва. 15 років працював на посаді секретаря Спілки письменників. Був членом ЦК Компартії України. За радянських часів двічі обирався депутатом Верховної Ради. У незалежній Україні проходив у парламент чотири рази. З Компартії його виключили у березні 2005-го. Тоді з трьома іншими комуністами підтримав призначення уряду Юлії Тимошенко.
— Ми з Борисом Іллічем мали різні погляди: я був націонал-демократом, а він — комуністом, — каже Драч. — Та це не заважало нам мати приязні стосунки і допомагати одне одному. Ще на початку 1990-х намагався переконати його покинути Компартію, яку очолює Петро Симоненко, і заснувати власну. Казав: "За вами пішло б багато людей, бо ваше ім'я шанують". Він мене так і не послухав.
Борис Олійник видав понад 40 збірок. Їх перекладали російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською й італійською. До його "Пісні про матір" написав музику композитор Ігор Поклад. Композицію виконували Ніна Матвієнко, Таїсія Повалій та Еріка. 1983 року Борис Олійник отримав Шевченківську премію, 2005-го — звання Героя України.
— Наприкінці 1980-х Олійник зрозумів правила поведінки політичного істеблішменту й перетворився на серйозного захисника національної ідентичності, — каже політолог і поет Володимир Цибулько, 52 роки. — Через пресу йому вдалося заблокувати будівництво АЕС у Криму і під Чигирином. Він допоміг звільнити від військово-політичного училища приміщення Києво-Могилянської академії. В середині 1980-х захистив від знищення усипальницю Тараса Шевченка в Каневі. На її місці планували звести промвузол. Після втручання Олійника будівництво відклали.
— Борис Ілліч був закритою людиною, — продовжує Цибулько. — Додому гостей запрошував дуже рідко. До дружини й сина ставився з особливим пієтетом. Зустрілися з ним на якомусь святі в депутата Михайла Сироти. Частували коньяком. Борис Ілліч трохи випив і сказав: "Більше не буду. А то моя Тамара п'яним додому не пустить".
У Бориса Олійника залишився син Ілля. Він — дипломат. Зараз працює начальником відділу міжнародного співробітництва в Міністерстві закордонних справ.
Коментарі