11 квітня із Севастопольського слідчого ізолятора росіяни відпустили капітана 31-річного Артема Єрмоленка. Чотири дні про нього не було звісток.

6 квітня о 20.50 Артем із товаришем по службі, майором 32-річним Станіславом Карачевським посперечалися з російськими солдатами на контрольно-пропускному пункті авіаційної бази у селищі Новофедорівка Сакського району. Росіяни викликали підкріплення. Станіслава застрелили, а Артема побили і вивезли до Севастополя.

— Ми цілий день вантажили речі на фури, готувалися до переїзду в Миколаїв. Мали піднесений настрій, бо нарешті їхали звідти. Ніхто не думав ні з ким конфліктувати. Артем увесь час був удома. Стас та інші товариші прийшли до нас, допомагали все складати, — плаче дружина Єрмоленка 30-річна Лілія. — Десь о десятій вечора вони вдвох вийшли з дому, нікому нічого не сказали. Були в нормальному стані. Я залишилася в нашій кімнаті на п'ятому поверсі. Потім почула два чи три постріли. Товариші пізніше розповідали, що хлопці тікали від російських солдатів. Артем забіг на третій поверх до друзів. Його витягли, били. Мене того ж вечора чоловікові друзі вивезли з гуртожитку. Чотири дні ніхто нічого не казав про Артема. Ми обдзвонили всі інстанції в Севастополі. Скрізь відповідали, що мого чоловіка в них нема.

11 квітня зранку капітана відпустили. Він одразу ж поїхав на похорон Станіслава Карачевського до Бердянська. Там побачився з дружиною.

Лілія Єрмоленко з іншими сім'ями військовослужбовців із Сакської авіабригади 9 квітня переїхала до санаторію в місті Очаків на Миколаївщині. Сина 5-річного Іллю і доньку 2-річну Кіру два тижні тому Єрмоленки відвезли у Харків до батьків. У шлюбі подружжя 10 років. Обоє родом із Харкова.

— Артем від початку був за Україну. Казав, якщо Крим заберуть, переїде на материк. Дома останній місяць бував рідко.

Лілія в штабі працювала механіком на телеграфі.

— Я не бачив конфлікту. Чуток багато. Говорять, що російський солдат Зайцев випадково натиснув на курок. Але я в це не вірю, бо постріли були й до того, коли росіяни піднімалися поверхами гуртожитку, — розказує товариш по службі, майор 39-річний Руслан Проценко. — Станіслав Карачевський помер на місці, за­хлинувся кров'ю від поранення у ліву легеню. В нього залишилися двоє дітей — 6-річний Владислав і на два роки менша Софія. Дружина Ольга переїхала до Миколаєва. Їй пообіцяли роботу в штабі.

×