— Відколи син поїхав на Майдан, бачила його двічі. По телефону спілкувалися щодня по кілька хвилин, — плаче 50-річна Ольга Цедік із Полтави. Її син 27-річний Антон загинув 29 серпня торік. Воював у батальйоні "Донбас".
— 20 серпня мав іти у відпустку. Вже оформив усі документи, здав зброю. У цей час частина його батальйону потрапила в оточення під Іловайськом. Їм сказали: хто хоче, може помогти своїм побратимам. Я його просила, щоб приїхав хоча б до мене на день народження 23 серпня. Антон сказав: не може. Бо треба виручати хлопців. Востаннє говорила з сином 28 серпня. О 9.30 зателефонував мені. Попросив передати дівчині Олесі, що деякий час із ним не буде зв'язку, бо має вимкнути телефон. У мене почав тремтіти голос, розплакалася. Намагався мене заспокоїти. Казав, щоб не переживала, все буде добре. Коханій вирішив сам передзвонити. Восени вони хотіли одружитися. Наступного дня був вихід з Іловайська. Ждали п'ятницю, суботу, та зв'язку з ним не було. До нас подзвонив старшина роти. Кілька разів намагався сказати, що Антон загинув, але я не вірила.
— Коли дзвонив до нього, постійно було чути, як стріляють, — долучається до розмови батько 52-річний Ігор Владиславович. — Хлопці не хотіли виходити з Іловайська. Антон говорив, що вони добре укріпилися, зброї вистачає. Могли й далі тримати оборону. Але їм наказали. На той час всю їхню техніку вже розбомбили. З оточення їх вивозили на відкритому КрАЗі. Коли бойовики зробили коридор, ні командира взводу, ні роти в місті вже не було. Хлопців кинули. Ми подали заяву у військову прокуратуру, щоб знайшли винних у смерті нашого сина. Але досі отримуємо відписки. На опізнання сина їздив у Дніпропетровськ 6 вересня. Ходив сам, жінку не пустив. Там була жахлива картина — всі обгорілі, понівечені. Тільки чотири тіла цілих, серед них і Антон. Решта 90 — частинами. Коли їх везли з Донецька в Дніпропетровськ, із машини випадали шматки тіл. Товариш розповідав, що саме їхав тією дорогою. Дивиться, а на узбіччі рука лежить. Дзвонив командиру частини, щоб повернулися і забрали її. Антона опізнали за зліпком зубів. Незадовго до війни він робив капу для захисту зубів, залишився зліпок.
До війни Антон Цедік працював гідом-екскурсоводом у парку Київська Русь під Києвом.
— Усі речі сина пороздавала, бо як тільки їх бачила, починали душити сльози. Лишилися тільки його вітровка й сорочка, в якій був на весіллі сестри, — говорить Ольга Цедік. — Грошову компенсацію держава нам виплатила. Дали пільги на комунальні, проїзд. До лютого оформляли всі необхідні документи. А вже з 1 червня пільгу на проїзд анулювали. З 1 липня втратили на комунальні. Вийшла така постанова.
Пільга на комунальні не надається, якщо дохід на кожного члена родини більше 1218 грн. Пільги на проїзд відміняють, якщо загиблий боєць не встиг отримати статусу учасника бойових дій.
2 
1
Коментарі
1