У столичному Університеті третього віку минулого тижня святкували День студента. Тут здобувають освіту 60 людей за 50 років.
— На пенсії вечорами сумно. Тілько й лишається, що телевізор дивитися і радіо слухати, — каже 66-річний киянин Михайло Саленко. — Об"явлєніє про набор студентів побачив по телевізору. Записався зразу на сім факультетів: правовий, філологічний, літературно-художній, здорового способу життя, краєзнавчий, хорового співу і національного танцю, декоративно-прикладного мистецтва.
У актовій залі сидять два його одногрупники. Михайло Миколайович йде до передостаннього ряду.
— Я 40 років працював учителем. Коли вийшов на пенсію, створив два велоклуби. Тепер ними керує молодьож. Із дружиною 36 років прожили. Розійшлися по дурниці, навіть не хочу згадувати. Тут багато гарних жінок. Скоро будуть вечори знайомств і дискотеки.
Йде робити зачіску в університетську перукарню, яку обладнали в одному з кабінетів. Просить зістригти чуб і волосся над вухами.
У зал заглядає 59-річна Валерія Вороніна. Вона займається танцями. Одягнута у червоний бюстгальтер і спідницю до колін.
— Колись танцювала вальс, тепер — східні танці. Після години розминки можу сісти на шпагат. Умію танцювати чачу і танго. Шкода, що в університеті мало чоловіків. Танцюю в парі з подружкою. Але з чоловіком виходить пристрасніше, — йде у гардероб. Дорогою крутить стегнами.
Марина Григорівна, 53 роки, сідає у другому ряду.
— Казали, що приїде Пилипишин (голова Шевченківської райдержадміністрації в Києві. — "ГПУ"). Це він відкрив наш університет. Хочу його побачити вживу. Вдома немаю чим себе зайняти. Маю дві подружки, але їм нічого довірити не можна. Такі сплєтніци, по всьому дому новини рознесуть. У молодості в інститут не вступала, бо вийшла заміж за воєнного. Він мене за собою по всьому Союзу тягав. Тепер у нього ноги болять, на костилях ходить, а мені танцювати хочеться. Я йому суп наварю, дітям носки зв"яжу і йду на пари. Вчу комп"ютер. Раніше руки трусилися, одним пальцем нажимала дві кнопки зразу. Тепер пишу сестрі в Ростов електронні листи. Через Інтернет замовила телевізор, стіральну машинку. Навчилася користуватися факсом, ксероксом, писати есемески по мобільному. Мій внук знає чотири мови, а я тільки почала вчити англійську. Хочу поїздити по Європі. Знаю, як англійською будуть слова "чай", "м"ясо" й "овочі". Зможу в ресторані вибрати блюдо. У січні складатиму екзамен з англійської і права.
Микола Поліщук, 68 років, навчається на правовому факультеті.
— Дітей не маю. Все життя шукав жінку. Знаходив підходящу, потім казав собі: "Рано тобі женитися. Знайдеш кращу". Коли п"ятий десяток перевалило, зрозумів, що нікому не потрібен. У сестри діти повиростали, а я все сам. Яка жінка не прийде, кожній гроші треба. Я закінчив ПТУ, слюсарем усе життя проработав. Пенсії 700 гривень маю. А тепер племінниця квартиру хоче в мене забрати. Юриста найняти було дорого, і сам нічого не тямив. Тепер знаю Цивільний кодекс і Конституцію напам"ять. На кожному уроці піднімаю руку, навіть коли нічого не знаю.
Африканські пенсіонери створили футбольну команду
Жителька Південно-Африканської Республіки 62-річна Мау Кабуріньо створила футбольний клуб для пенсіонерок. У ньому 12 осіб від 55 до 74 років. Двічі на тиждень вони взувають бутси, одягають форму і ганяють м"яча.
— Спорт продовжує життя. У нас дві бабусі мають проблеми зі здоров"ям, але переривати тренування не хочуть. Кажуть, коли біжать за м"ячем, почуваються 20-річними.
3 
1
Коментарі