У п"ятницю я мав їхати з Києва до Львова, а звідти — до батьків у Дрогобич. Але після обіду область закрили на карантин, тож пішов на вокзал здавати квитки.
Дорогою зайшов у кілька аптек — жодного антивірусного, вітаміну С, марлевих пов"язок. Зате на вулицях народу в масках — повно.
До трьох кас на здачу квитків людей 400–500. А рухається черга надзвичайно повільно. Бо кожен квиток треба здавати з паспортом, та ще й двічі видруковують якісь квитанції до нього, підписують, черкають.
Народ у черзі нервує — правил здачі квитків у "закриті" області не змінили, тож за 6 год. до відправлення повертають менше половини вартості. А повідомили про закриття областей менше ніж за 6 год. до відправлення. Гроші "горять", люди пруть один перед одного, хитрують.
До хлопця попереду підходять товариші й додають квитків зо п"ять. Це мені ще на 10–15 хв. довше чекати. А я стою вже 2,5 год. Я попереджаю його, щоби більше "лівих" не брав, бо виведу з черги. Підходять іще.
— Ми з одної общаги! — відказують на мій невдоволений погляд.
Але хлопець більше не бере.
Мої два квитки "туди" і ще два "назад" скасовують 8 хв. Із 482 грн повертають 228. А жінка, котра була за мною, здає більше 30 штук — вони мали їхати якоюсь групою. Озираюся — позаду чекають людей 700.
У неділю по обіді на Південному залізничному вокзалі столиці найбільша черга біля кас, які приймають квитки назад.
— Пропустіть, а? За 10 хвилин поїзд відходить! — звертається 50-річна жінка до двох чоловіків, які стоять біля віконця.
— Не пропустимо. Каса закриється за 5 хвилин. І що нам — годину чекати? І взагалі, ви не туди стоїте. Тут квитки здають, а не купують.
Від каси відходить киянин 66-річний Василь Давиденко.
— Мав їхати на свіданку до сина у Вінницю. Він сидить у зоні. Дев"ять років відсидів, іще шість залишилося. Квитки брав собі та дружині за два тижні. Сьогодні дзвонили в тюрму. Адміністрація повідомила, що всі побачення з родичами скасували через епідемію. Тому здав квитки. Грошей втратили багато.
Два квитки "туди" і ще два "назад" скасовують вісім хвилин
Більшість людей без масок. Молодші кутаються в шарфи, натягують їх на роти й носи. Вокзальні міліціонери маски мають, але рідко хто носить. Переважно носять приспущеними, на горлі.
— А ти чому кашляєш?
— Чого-чого — болію, свинячий грип! — регоче вокзальний вантажник. — А ти чого без пов"язки? — цікавиться в колеги.
— Ну я ж не обєзяна!
Біля маршруток, які курсують від залізничного вокзалу до Рівного, Луцька, Дніпропетровська, Запоріжжя та інших міст, ажіотажу немає.
— Їжджу, як завжди. Хіба народу набагато менше їхало до Києва. Раніше маршрутка від"їжджала з Луцька наполовину повна. Сьогодні звідти до Києва зі мною приїхало три чоловіки, — пояснює 50-річний Олександр, водій маршрутки Луцьк–Київ.
2 листопада на Козятинському залізничному вокзалі Вінницької області людей майже немає. Лише охочі здати квитки.
До каси підходить пара.
— Ми хотіли поїхати до друзів у Сімферополь. Але передумали, боїмося, що підчепимо оту заразу в поїзді, — каже студент педуніверситету Віктор Мельник.
— Іще такого не було. За вихідні здали більше 100 квитків, — заглядає у папірець касирка. — В основному приходять студенти.
У Вінниці за дві доби повернули понад 1 тис. квитків до Києва та Львова.
3 
1
Коментарі