16-річний Сергій Бобровський із села Ціпки Гадяцького району Полтавщини торік за 10 днів заробив 2 тис. грн. Полов сою у селі Артелярщина Зіньківського району.
— Треба було збивали соняшник, що росте по сої, — розказує. — Щодня проходив по гектару. Починав о шостій ранку. Працював до 10.00. Потім ішов додому їсти й спати. Як спаде жара, знову виходив на поле. Працював, доки стемніє.
Хлопець жив у родичів. Із ними трудився у полі.
— Займаємо по рядку і йдемо. Хто з ножем, хто з сапачкою. Кому як зручніше. Говоримо, слухаємо музику по мобільному. Кожен бере флягу із замороженою водою. Через 2 години вона розтає, робиться гарячою. На полі пити багато води не можна, бо ще дужче хочеться. Спочатку ноги колов мишій — бур'ян із колючками. Потім звик до нього і не помічав. За тиждень, як все випололи, поле перевірили. Нам зробили кілька зауважень. Ми виправили, підпололи. Через 10 днів дядько отримав зарплату. Гроші поділив порівну.
Сергій на заробіток купив спортивний костюм і кросівки за 500 грн. Іще гітару за 600 грн.
Полоти сою цього року планує його молодший брат Владислав. Хоче поїхати на 20 днів.
— Довше не зможу, бо мати вдома з господарством лишається. Тримаємо свиню, кролів, трьох бичків. Їй буде важко, — каже 15-річний Влад.
Мати Наталія Бобровська інвалід. На руці не має пальців. Дітей виховує сама.
— Як Сергій купив гітару, сердилася. Живемо по-простому, обновки дітям купую нечасто, бо пенсії на все не вистачає, а він потратився на таку дорогу річ, — говорить. — Став учитися грати. Прислухаюся, гарно получається.
Підлітки шукають заробітку роботи в селах, де є великі сільгосппідприємства чи фермерства.
— Роботи багато, на дітях не економимо і зарплатами ніколи не ображали. Та їх і ломакою не заженеш, — розказує Микола Грицан, голова аграрного підприємства "Колос" у селі Мала Перещепина Новосанжарського району Полтавщини. — Робітники потрібні на току, перевіювати і сушити зерно, фарбувати приміщення, білити дерева, полоти в полі. Приходять діти, котрі дома не лінуються і хочуть допомагати батькам.
Коментарі