Влітку киянин Дмитро Фомін подорожував 8 днів катамараном уздовж турецького узбережжя. Все устаткування разом з розібраними катамаранами група везла з собою із України. Враженнями від подорожі Дмитро поділився з кореспондентом Gazeta.ua
"Перед мандрівкою поголив голову. Лисим в поході бути - гігієнічно і економно. Вранці встав, водичкою побризкав, рушником протер, ось і вся баня-сауна. Не потрібні шампуні, кондиціонери, дзеркала, гребінці, фени. На лисій голові, що заростає легкою щетиною, бейсболка тримається як приклеєна. В будь-який вітер і негоду на голові утримується.
Прибуття в Бодрум було веселим. Як тільки вивантажилися з автобуса, до нас підійшов літній турок пенсійного віку і почав кричати "Підара, підара, підара!" Місцевого діалекту ми не знали. Тому як "люди строго гетеросексуальної орієнтації" на його нескромні вигуки спочатку образились. Але розговорилися, і він виявився звичайним аборигеном, який торгував горішками. Ось ці горішки на місцевому діалекті і називаються "підара" з наголосом на останнє "а".
Туреччина приємно дивувала і радувала не один раз. Радувала відсутністю хаотичної торгівлі і суєти на вокзалах. Радувала сервісом в автобусах. Міністерству транспорту України варто було б зобов'язати всіх наших водіїв проходити місячне стажування на турецьких автобусах — є чому у турків вчитись", – ділиться враженням Дмитро.
Щодня він плив з командою на катамарані вдовж берега, зупиняючись на ночівлю на березі. Ночували у спальних мішках. Засинали під прибій і блиск зірок.
Перше знайомство з морськими їжаками було таким: "Усі-пусі, які милі, які ажурні" . Пізніше кожний вихід на мілину супроводжувався окриками: "Обережно! Б***кі їжачки!"
Спостерігали за летючими рибами. Оселедець з крилами - оригінально! Розміром вони не більше горобця. Ці бестії не просто вистрибують на хвилі, а й цілком якісно летять над поверхнею води на відстань 50-100 метрів.
Однієї ночі на наш табір напали лисиці, крім їжі вкрали кросівок "адідас". Один.
Якось до місця ночівлі під'їхала пожежна машина і два аборигена запропонували нам купити морську рибку, на око кілограмів 7-10. Грошей запросили близько 100 євро. "Ми не настільки голодні і не настільки багаті як вам здається" - була наша відповідь басурманам .
Для стоянки якось обрали руїни занедбаного стародавнього кишлаку. Знайшли старий сад з лимонами, гранатами, інжиром. Зібрали фрукти собі для їжі.
Рушницею для підводного полювання убили далеку родичку кефалі. Її з почестями і лимоном запекли у фользі.
Одного разу стали осторонь від цивілізації. Але це нам тільки здавалося. Вже через 10 хвилин прибув турок і ламаною англійською почав вмовляти покинути це місце і переміститися до його "ресторану" з усіма зручностями. Ми сумнівалися, але абориген переконливо лякав дикими кабанами, які ніби-то блукали поруч. Насправді йшлося про ослів - чоловік слова поплутав. Під його натиском наша "ескадра" попрямувала до турка на годівлю і ночівлю".
Слов'янське чуття нас не підвело. Турок виявився рідкісним пройдисвітом і шельмою. Харч у його кебабному "ресторані" хоч і був багатий та ситний, але по ціні зрізнявся з дорогим рестораном в Анталії. Але на такі дрібниці уваги краще не звертати.
2 
2164
Коментарі