Їхати до одної з найбільших пустель Європи - Олешківських пісків - краще у травні-червні, коли у таврійських степах вогнем цвітуть дикі маки, або у вересні-жовтні, коли голову вже не припікає сонце.
Добиратись туди краще потягом - до Херсона, а далі - велосипедом. За транспортування останнього залізницею додаткові гроші платити не треба. Єдина умова - запакувати велосипед у великий сміттєвий пакет і засунути його на третю поличку.
Від херсонського залізничного вокзалу до пустелі - близько 50 км. Варто берегти сили для найважчої ділянки мандрів - піщаних барханів, а тому можна зробити зупинку на березі річки Конка. Вода там чиста, дно вкрито великими мушлями мідій, по яких повзають раки.
У Цюрупинську (райцентр під Херсоном, історична назва - Олешки) слід купити їжу й набрати води, оскільки далі магазинів може не бути, як і населених пунктів.
По правий бік від маршруту можна побачити величезний "солончак" – висохле озеро. Коли їдеш по ньому, під колесами приємно хрустить соляна шкірка - це заспокоює нерви.
Степова ґрунтовка несподівано впирається у великий піщаний кучугур - далі простягаються безкрайні пустельні краєвиди. Де-не-де видніються березові переліски та острови високої трави.
Ставити намет для ночівлі між барханами не бажано - є ризик прокинутись "по пояс" у піску або провести ніч на залишках незірваної авіабомби. За радянських часів територію Олешківських пісків активно використовували як військовий полігон. Відтоді пісок поховав не один снаряд, про що свідчать воронки, які подекуди зустрічаються на шляху мандрівника.
Готувати їсти в пустелі складно через пісок. Все доводиться класти на якісь папірці чи пакетики, щоб не забруднилось. Вечеряти доводиться у великому товаристві нахабних, але безпечних комах, які зухвало тягають крихти їжі прямо з-під носу туриста.
В Олешківській пустелі живе небезпечний для людини павук - каракурт. Його отрута в 15 раз сильніша за отруту гримучої змії. Однак каракурт на людей сам не нападає. Просто необхідно уважно оглядати зранку взуття перед тим, як у нього засунути ногу.
У пустелі велотуристу бажано мати запасну камеру, латки з клеєм та щипчики, щоб витягати колючі шипи із коліс.
Якщо у пісках воду пити великими ковтками, спрагу не втамуєш. Краще воду набирати у рот потроху, довго полоскати нею ротову порожнину і тільки після цього повільно ковтати.
В Олешківських пісках за хмарної погоди можна легко збитись з курсу і ходити увесь час колами. Тому компас - обов'язковий атрибут. Звірятися з ним потрібно постійно: обирати якийсь орієнтир - високий бархан чи самотнє дерево, доходити до нього, звірятись з компасом і шукати попереду нову ціль.
1 
2164
Коментарі
3