"Щойно в'їхавши на територію цієї Балканської країни, на думку спадає, що потрапив до циганського табору. Машини у черзі до митного контролю обліплюють смагляві брудні жінки з дітьми. Липнуть до скла авто і вигукують щось своєю мовою, але можна здогадатися, що вимагають гроші. Попри більш як 40-градусну спеку, водії стареньких автівок, у яких кондиціонерів, звісно ж, немає, швиденько зачиняють вікна і вдають, що не помічають їх", - розповідає киянин Андрій Бойко, який щойно повернувся з Албанії.
На виїзді з контрольного пункту - великий щит з написом "Welcome to Albania". Під ним у затінку спочивають п'ятеро жінок циганської зовнішності з дітьми. Ця картина красномовно відтворює суть країни - бідність. Це справді найбідніша країна Європи. Середня заробітна плата тут - менш як 200 євро.
У прикордонному кафе стоїть шафка з написом російською "Товари Албанії". У ній - лікер, бренді, вино і пиво. Три останні напої приблизно в одну ціну – до 3 євро. Крім алкоголю, інжирне варення по 2 євро за літрову банку. Це все, що виробляє Албанія. 70% товарів, що тут продаються, – італійські. Решта – з країн колишньої Югославії та Греції. Місцевий алкоголь набагато дешевший, ніж в Україні і у Duty free.
"Перше місто на нашому маршруті – Шкодер. Це, мабуть, найконтрастніше місто Албанії. Серед халуп виростають скляні 5-зіркові готелі, яких у цьому невеликому містечку, як на мене, забагато. Перед тим, як вийти з автобуса, чорногорка Джурічка, 23 роки, з якою знайомий ще з Києва і зустрівся випадково (рік тому закінчила інститут Глієра по класу фортепіано, тепер працює гідом) попереджає: будуть просити, нічого не давай, бо не відчепишся", - розповідає Андрій.
У місті є єдина православна церква. 1967 року Албанія проголосила себе атеїстичною країною. Мечеті зруйнували, перетворили на громадські туалети. Тож усі релігійні споруди - новобудови. Поряд з церквою, через паркан, – казино. Біля храму вже чекає купа дітлахів. Одні просять, інші лізуть у сумки і кишені туристів. Неподалік сидить літня жінка і спостерігає за діями малечі.
"Це - мама, мабуть, у них такий сімейний бізнес", - висловлює припущення хлопець з нашої групи, 34-річний кияни Ігор.
"Контраст у всьому, - продовжує Андрій. - В Інфоцентрі купили мапу країни аж за 9 євро. А 2 хвилини перед цим на ринку за кілограм добірних персиків заплатили 50 леків (трохи більше 3 гривень). Загалом євро не беруть. Доводиться міняти на місцеві леки. 1 євро – 140 леків.
" Місто Дуррес – гордість країни, бо там найбільший порт Албанії. Щоб побачити його піднімаємося на "хмарочос" - дах 15-поверхого будинку. У порту багато розвантажених контейнерів . Албанія практично нічого не виробляє, всі товари імпортує.
Столиця Албанії – Тірана – трохи схожа на білоруський Мінськ: широкі вулиці, величні будівлі білого кольору, прикрашені барельєфами, що нагадують класичну радянську символіку, купа поліцейських, практично немає магазинів і кафе. Єдине, що відрізняє, – багато жебраків і циган. Центральна вулиця – проспект Матері Терези, уродженки Албанії. Тут усі місцеві визначні місця: пам'ятник Матері Терезі, стадіон, театр, держустанови, і найголовніше – Парламент. Сама будівля – як клуб в українському селі за радянських часів. Підходимо ближче. Одразу з'являється поліцейський: "Ви куди?" Пояснюємо англійською, що лише сфотографуватися. Він вдає, що розуміє, і відходить до паркану, як і біля нашої Верховної Ради, і мовчки спостерігає за нами. З полегшенням зітхає, коли відходимо.
Майже всю площу, де розташована головна мечеть, на час обіднього намазу застеляють килимами. Хто бачив, каже, що це незабутнє видовище. Ми, на жаль, спізнилися на 15 хвилин – килими уже згортали. До мечеті дозволяють заходити жінкам у коротких спідницях і з непокритою головою, роззуватись не треба.
Біля обмінника - колись велична споруда - Палац з'їздів компартії, котра 20 років тому відійшла від влади. Цьому факту не можуть натішитися місцеві жителі: вхідні двері забили дошками, щоб ніхто не подумав, що комунізм можна повернути, всю будівлю обписали лайливими словами. Також тут одного дня поховали разом і Леніна, і Сталіна – знесли пам'ятники радянським вождям, що стояли у центрі Тірани.
У вуличному кафе продають донер за 150 леків (10 гривень), морозиво й пиво по 100 леків (7 грн), яке, як і в Україні, наливають до половини, а решту заповнюють піною, пляшка води, 0,5 л, – 4 гривні. Не встигаєш присісти, як підбігає зграйка хлопчаків і починає нахабно просити гроші. Ми, навчені Джурічкою, не реагуємо, тож вони дістають із кишені замусолені магніт, ручку із зображенням Тирани і національного герба, тицяють в обличчя: купи! Це побачив поліцейський, який стояв неподалік, підбіг і нагримав на малих. Ті, відсварюючись, ідуть геть.
Майже на усіх сувенірах – національний герой країни Скандербег, вождь антиосманського албанського повстання. Місцеві магазини нагадують секонд-хенди. Часто серед старого мотлоху стоять столики, де готують їжу і одразу ж продають.
При комуністичній владі кожна албанська сім'я мала збудувати бункер – на випадок війни. Тепер таких кам'яниць у країні залишилося понад 750 тисяч. Війна не почалася, компартії давно немає, а в бункерах живуть цигани. Типові житлові будинки – обшарпані пятиповерхівки.
Обабіч трас можна побачити розібрані автівки. Кажуть, що це крадені автомобілі, з яких забрали запчастини. Тому в Албанії багато автомагазинів і СТО. Авто - найдешевші в Європі. Так, усього за 600 євро можна купити "Рено Твінго" у досить пристойному стані. Багато й дорогих авто, бензин коштує, як в Україні. Дві з трьох машин їздять з табличками "shitet" - продається.
В Албанії кам'янистий грунт, у липні-серпні температура сягає 60 градусів, рослини погано ростуть, тому тут ніколи не було парків. Недавно влада розпорядилася висаджувати і доглядати дерева.
"Адріатичне море - як у Хорватії чи Чорногорії, але купатися заборонено через сміття, яке туди скидають мешканці міст. У море стікають і каналізаційні відходи. Віза для громадян України не потрібна. Але, якщо хочеш отримати штамп у паспорті на згадку, як для в'їзду в інші країни, потрібно дати митнику 20 євро. Звісно, неофіційно."
5 
2164
Коментарі
33