"Вони з нами", - каже моя подруга Марина міліціонерам на виході з мінського вокзалу і показує їм якесь посвідчення. Ті махають рукою - мовляв, проходьте. Перед цим вони сказали мені відкрити сумку і показати речі. З десяток людей стоять у черзі. Міліціонери порпаються у їхніх сумках.
"Ці перевірки почалися після тих вибухів у метро два роки тому", - каже Марина.
Йдемо трохи далі і бачимо, що з боку виходу спокійно можна зайти — ні міліції, ні турнікетів, які б зупинили.
Вивіски на вокзалі смішні: "Цягнык" — потяг, "пуць" — колія. Зустрічаємо скінхеда у камуфляжній формі, але з довгим волоссям. Каже, що він так маскується. Інакше міліція давно забрала б. Запрошує покататися на мотоциклі і каже, що за півгодини може зібрати своїх і поставити на вуха весь вокзал.
На ряду із "совком" на вулицях багато пам'яток старої європейської архітектури. Багато зелені, фонтанів та невеличких скульптур на вулицях. Найцікавіше - Верхнє місто. Там збереглися старі стіни і храми у стилі бароко і класицизму. Вишуканий вигляд площі трохи псують сині біотуалети.
Уздовж річки Свіслочь пролягає дуже гарна набережна. Посередині річки — "Острів сліз". Там стоять монументи загиблим у чужих війнах.
У Мінську широкі зелені проспекти, дуже чисто. Марина розповідає, що у столичних двірників зарплата вища, ніж у професорів інституту. Вони бояться втратити місце. Машин на вулицях мало, пробок немає.
На білбордах немає реклами - лише державна. Молодь запрошують іти вчитися на міліціонерів. Немає натовпів людей і пробок на дорогах. Бомжів ми не помітили.
Дуже мало ресторанів. Кажуть, їх невигідно відкривати. Центром ідемо хвилин 40, поки доходимо до площі Незалежності, де є великий фаст-фуд "Лідо". Вибір там хороший, але ціни вищі, ніж в Україні. Поруч пам'ятник Леніну. Біля нього постійно хтось фотографується.
Під проспектом Незалежності — станція метро імені Леніна. Місцеві жителі сміються з цього. Неофіційним символом міста вважають червоний костел неподалік від площі.
Єдиний хмарочос у Мінську — це 23-поверхова національна бібліотека, зроблена у формі багатогранного алмазу. Вночі вона підсвічується різними кольорами, які постійно змінюються. Туди водять екскурсії. Там прозора скляна підлога, обрані книги замовляють внизу, і вони приходять згори спеціальним жолобом.
Сувеніри найкраще купувати у магазині "Лянок" на проспекті Незалежності. Магнітиків ми більше не знайшли ніде. Лише на вокзалі - з зображенням православного монастиря.
Також туристи купують лляний одяг і рушники.
Резиденцію Лукашенка сфотографувати не вдається. Охоронець одразу осмикує нас. Так само не виходить сфотографуватися на фоні українського посольства — не можна. В метро, щойно виймаю фотоапарат, підходить міліціонер. Переглядає фотографії і просить деякі стерти.
Універмаг — справжній, як за радянських часів. На одному поверсі — тканини, на інших - гудзики, одяг, канцтовари. На першому поверсі — оголошення "Принимаем стеклобанки".
На вулицях — переважно "Жигулі" і "Волги". Іномарок мало, їх сюди приганяють з Литви. Туди місцеві жителі їздять на шопінг. Одяг та інші товари у Мінську дорожчі. Добра лише їжа. Ковбаса ще має "радянський" смак. Звичайна піца з ковбасою і сиром смачна і дешева, як у дитинстві.
2 
2164
Коментарі
1