Ми називаємо карпатську частину Польщі Надсянням, від річки Сян на західному кордоні України. Поляки кажуть Підкарпаття. Це одне з наймальовничіших воєводств у країні.
Виїжджаємо зі Львова о сьомій ранку. Близько десятої – вже на українській митниці. Нас семеро – п'ятеро журналістів з України, наш провідник з Польської туристичної організації та водій. На диво, нас швидко випускають зеленою лінією. На польському кордоні стоїмо ще менше. Чуючи заповітне слово "на запрошення", польські прикордонники швидко повертають нам паспорти. Цікаво, що по обидва боки кордону нас зустрічають вродливі дівчата-митники. Ніби змовившись.
Попри те, що під час Євро-2012 обидві митниці працювали спільно і пропускали подорожніх за 10 хвилин перевірки, цього вже немає. Лафа закінчилась, і кілометрові черги відновились.
Об одинадцятій ми вже неподалік від Перемишля, найближчого до України польського міста.
Їдучи територією Польщі, усвідомлюєш, наскільки вона густонаселена. Україною можна їхати годину – і не бачити жодного поселення. Лише – степи, ліси, гори. У Польщі населені пункти йдуть один за одним. Навіть невеличкі хутори між ними. Не встигаєш виїхати з одного села – заїжджаєш до іншого. Села і містечка дуже доглянуті. Відремонтовані чепурні будинки, автомобілі, трактори на подвір'ях, заїзди, готелі і багато реклами.
Коли приїхали до Перемишля, відразу хотів поміняти гроші. Ми мали ходити цілий день – завжди хочеться мати бодай трохи готівки напохваті. Проте обмінників у Польщі дуже мало. За кілька днів свого перебування я не побачив на вулиці жодного. Попри те, що туристи часто сюди приїжджають. Польська провідниця, Ева, - вона була з нами весь час нашого перебування, - сказала, що гроші варто поміняти пізніше. Обмін валют, польською "кантор" є на залізничному вокзалі. Це не так щоб далеко від передмістя, але пішки досить неблизько.
Перша зустріч – з міським головою Перемишля Робертом Хомою. Поляки називають мерів великих міст "президентами". Коли сказали, що зустрічатимемося з президентом, трохи зніяковів. Думав уже – невже Коморовського спеціально для нас привезуть до східного кордону?
Приміщення ради і міської управи дуже просте — невелика ратуша. З охорони — вахта за столом. Підіймаємось на другий поверх. Пан Хома коротко розповідає нам про місто. Пригощає тістечками та мінералкою.
Біля самого виходу з міської ради нас зустрічає Швейк. Саме той Гашековий, зображення якого є у Львові. У Перемишлі він і справжній, і бронзовий. Мало не кожне містечко на історичній Галичині вихваляється тим, що Швейк колись бував саме в них. Перемишлянський пропонує сфотографуватися. Курить довгу люльку. Запрошує одну з журналісток узятися за неї для фото. Після того каже: "Знаєте, Ви перша пані, яка так легко погодилась узяти Швейка за файку". Досить вульгарний і водночас граційний польський жарт.
Обід маємо угорський – ґуляш, м'ясо з картоплею та приправами. Поляки і вино п'ють угорське. В окремих районах країни, на півдні, біля кордону зі Словаччиною, висаджують виноградники. Проте, як кажуть самі поляки, доки з'явиться конкурентне польське вино, мине ще багато часу. Угорське стало популярним ще у Середньовіччя. У Польщі його настільки любили, що не раз жертвували навіть життям, щоб насмакуватися токаєм. Кажуть, славнозвісний Юрій Ракоці одного разу 1657-го довго облягав Перемишль. Захисники міста відважно боронили фортецю, тож угорський король змушений був піти на перемовини. Місто платило контрибуцію, а Ракоці обходив його. Але позаду величезного угорського війська були вози з токайським вином. І перемишляни не витримали. Перебили сторожу і захопили його. Ракоці повернув усе військо і дощенту зруйнував польське місто, позбавивши його всіх прав. Зате вина перемишляни напилися. Мовчу, що Ракоці був союзником Хмельницького, а Перемишль брали козацькі війська.
Один з заступників міського голови нарешті пояснює мені причину такого швидкого відновлення черг на кордоні:
- Розумієш, в усьому винні камери спостереження. На польській митниці вони скрізь. Коли на Євро ми зробили єдині пропускні пункти, українці почали обурюватися. Як щось візьмеш, якщо тебе знімають? Вони якось витримали ці три тижні, а потім одразу відновили окремі переходи. Ми, поляки, були б і не проти, щоб лишалась ота спрощена система. Але тоді українці не зможуть брати хабарі. Ваші самі відмовилися. – сміється.
По обіді ідемо міняти гроші. Обмінники розташувались півколом на Привокзальній площі. Біжу за цигарками та пресою. Цигарки у Польщі дорогі – понад 10 злотих пачка середньої якості. Натомість, пиво досить дешеве – 2-3 злоті. Преса теж дешева і дуже різноманітна.
У супермаркетах накуповуємо польських страв – журків та фляків.
Їдучи з міста, помітили цікаві деталі. Виявляється, полякам заборонено склити балкони на будинках. Ева розповідала, що існує спеціальний закон про архітектурні форми, який не дозволяє змінювати зовнішній вигляд будинку. І справді – різноманітність лише у формі перил. Знов згадалися українські будинки з циганським несмаком по-різному засклених балконів.
Поліції теж на вулицях мало. За три повні дні у п'яти польських містах бачив поліцію лише один раз. На дорогах – жодного.
Їдемо до містечка Красичин із замком доби Відродження. Його побудували ще наприкінці шістнадцятого століття. Перед Другою світовою війною Красичин, як і решта Надсяння, потрапили до складу Радянського Союзу. "Визволителі" пограбували замок та знищили внутрішню оздобу. Лише на початку дев'яностих поляки відновили фасад та окремі приміщення. Всередині замку знаходиться одна з найулюбленіших у Польщі каплиць. Там часто беруть шлюб. Молодята приїжджають на Прикарпаття подивитися пам'ятки, побратися і відразу влаштувати гучне весілля в давньому замку. Гід каже — вони дають гарантію, що ті, хто побереться в каплиці, не розлучаться. Коли висловлюємо сумнів, підтверджує "Ну, принаймні до тієї миті, доки з каплиці не вийде". Замок знаходиться посередині величезного парку. Наш готель – там-таки. Одномісні номери на диво дешеві – близько 120 злотих за ніч. У парку ловимо світлячків, яких незчисленна кількість.
Наступними днями відвідуємо Ярослав, Переворськ та Сянік. Багато місцин, пов'язаних з Україною. Ще до 1947 року, до сумновідомої операції "Вісла" великий відсоток мешканців Підкарпаття складали українці – галичани, бойки та лемки. Потім їх виселили. Але архітектура залишилася. Дерев'яні українські хати та церкви, катедри у Перемишлі та Ярославі, рідна гімназія Богдана-Ігоря Антонича у Сяноку та садиба Михайла Вербицького поблизу нього, Народний Дім у Перемишлі та прегарні назви місцевостей – усе нагадує про Україну. Але українців тут уже майже немає.
Коли їдемо назад, ніхто нас зеленим коридором уже не пускає. Ані поляки, ані українці.
3 
2164
Коментарі