Олександр Левицький, 26 років, із міста Бучач на Тернопільщині кілька днів провів в індонезійської провінції Західне Папуа, що на острові Нова Гвінея.
Внутрішня частина Західного Папуа – суцільні гори. Долини переважно ізольовані, перевали складні. Тому папуаські племена рідко контактували одне з одним і сотні років були відрізані від світу. На острові Нова Гвінея 1200 мов і сотні народів.
Села розкидані переважно по гребенях або на вершинах гір. Можуть бути на рівні 3000 м. Так важче до них дістатися ворогам. Хатки завжди далеко одна від одної, щоб було складніше їх захопити зненацька і перебити всіх жителів. Вночі високо в горах буває до +6-7 градусів. Постійні тумани. Майже щодня після обіду злива.
У Вамені (місто у гірській частині острова Нова Гвінея) живе 8,5 тис людей. Великих супермаркетів нема. Люди скуповуються переважно на базарі і в невеликих магазинах. Продаються ноутбуки. Вдвічі дорожче, ніж будь-де в Індонезії. Пальне у місті по 20 тис рупій за літр (2 долари), а загалом по Індонезії вчетверо дешевше. Простеньке печиво в місті коштує 12 тис рупій. Це вдвічі дорожче ніж загалом у країні.
Старі люди на острові говорять на своїх діалектах, по-індонезійськи майже не вміють. Молодші навіть якщо між собою говорять на суржику, знають індонезійську. У містах, особливо молодь, спілкуються лише по-індонезійськи.
Селяни переважно не працюють. Рубають ліс, полюють, ходять у Вамену щось продавати. Одиниці працюють у державних конторах: сільраді, школі.
У неділю папуаси ходять у церкву. Дітей народжують, скільки вийде. Діти бідні, брудні, іноді з опухлими животами. У багатших селах є школи, але бракує вчителів.
Папуаси зараз окультурені. Більшість мають залізні знаряддя, миски, футболки-шорти, залізні палички, щоб виколупувати зі землі їстівний корінь убі. Мають мачете (ніж - Gazeta.ua), парасолі, ліхтарики, сигарети і рис. Багаті священики і голови сільради. У них може бути все: великий дім, телевізор, сонячна батарея, радіоприймачі, іноді ноутбук.
Найбільш дикими вважають племена комбаї і короваї на півдні індонезійської частини острова - вони роблять будинки на деревах і ще 30 років тому були людоїдами.
Селяни переважно мають одну футболку й одні шорти. Іноді настільки брудні, що не розбереш ні кольору, ні напису. Якщо село в горах, носять теплі светри. Десь раз на місяць папуаси миються і перуть.
Традиційний одяг чоловіків — котека. Це рослинного походження трубка, яку одягають на статевий орган. Бувають різні залежно від того, як історично склалося. Одне плем'я носить товсті, інше тонкі. Бувають довгі, короткі, прямі, загнуті. У котеки папуаси часто кладуть гроші, сигарети, документи. У такому "вбранні" ходить лише 5-10% старих папуасів у глухих селах. Серед жінок у традиційних трав'яних спідницях і топлес вже ніхто не ходить. Більшість носять майки і спідниці. Діти можуть ходити в довгих футболках до колін. Білизни не носять. Малі діти ходять повністю голі.
Котеку можна купити на сувенір - за 5-30 тис. індонезійський рупій, залежно від вміння торгуватися (0,5 — 3 долара). Продають їх переважно у Вамені, зокрема в аеропорту. Продавці - бідні старі чоловіки, які ходять у котеках. Зверху на плечі накидають куртку.
Багатші папуаси носять резинові чоботи. Іноді кросівки чи туфлі. Такі бачив у священика. Але таке взуття лише для міста чи церкви. Є багато людей, які ніколи не носили взуття - у них інша форма стопи. Ноги широкі, приплюснуті, великі, з маленькими пальцями. Пристосовані ходити по місцевих гірських стежках. У селах всі ходять босими. Інколи босих можна побачити у місті. Це переважно селяни, які прийшли у справах чи на базар. Інколи селяни йдуть босими у Вамену кілька днів.
2 
2164
Коментарі
23