Киянка Оля Лишафаєва, 23 роки, торік в серпні з компанією друзів подорожувала Карпатами.
"Їхали з Полтави до річки Чорний Черемош. Розбили табір в дикій місцині недалеко від Верховини, поставили прапор України, Полтави. Варили їсти на вогнищі, ночували у спальниках.
Займалися рафтингом. Це спортивний сплав по гірських річках. Спускалися по-двоє в надувному човні, що зветься рафтом. Ввечері, після екстремальних катань, грали на губній гармошці, стукали половниками по каструлях і під цей супровід співали пісень.
Але ціль мандрівки була забратися на Говерлу".
Отож, після триденного відпочинку рушили у гори. Найтяжчий день перший, бо набирали висоту. Треба мати фізичну підготовку і витривалість.
Постійно йшли в гору у дощ, вітер. За спиною рюкзак, або як місцеві його називають наплечник. Важив 20-30 кг. Там були палатки, посуд і т.і. Робили на ніч привали. Головне швидко йти, щоб до темна була за плечима велика відстань. Найняли провідників, які знали куди йти.
"По-серед дороги гід неочікувано зупиняється і каже: тут буде наш табір, - розповідає Ольга. Всі кидають рюкзаки на більш менш рівні місця. І хто протупив, той спить десь на схилі. Так стомлювалися, що ввечері їли і падали спати, не хотілося ні балачок ні пісень.
Ми в першу ніч так спали, що весь час сповзали у низ. Всю ніч як черв'яки підлазили на гору. Спали по чотири в палатці. Прокидалися кублом, скочувалися один на одного".
Вставали о сьомій, швидко снідали. Готували на примусі, як раніше. Основна їжа — тушонка, потім каші, супи, паштет. За ті дні мандрівникам так набрид паштет, що вдома на нього ніхто навіть дивитися не може. Воду не тягли за собою. Пили із гірських струмочків.
"Там така вологість зранку, що все навкруги і люди в тому числі намокали. Мало того, що спали в тому в чому ходили. Так і ще чоботи клали із собою в спальник. Весь день в них по грязюці лазили, пітніли. Якщо забували сховати, то на ранок вони були мокрі".
З одягу при собі мали по парі чобіт, двоє камуфляжних штанів, панамки на голову. В горах, навіть влітку, висока вологість, холодно, тому треба вдягатися тепло. Із спорядження мали по дві палки, які знайшли дорогою. Одна професійна палка коштує від 1000 грн, тому обходилися без них.
"Підйом зайняв 3 дні. Ми пройшли, мабуть, кілометрів 30 пішки. Йшли і думали, чого всі пруться на цю Говерлу. Але піднявшись, зрозуміли, що проробили такий шлях недарма. Зараз ми на найвищій горі України. Звідти видно ледь не усі гори Карпат. Взяли із собою рятувальну флягу з горілкою. Зробили бутерброди і передавали по-колу флягу миру за те, що ми сюди забралися. На вершині Говерли людно. Стоїть тризуб, усі прив'язують донього свої хусточки, кладуть шматочки землі біля напису: "тут зібрані землі твої, Говерло".
Спускатися було важче, ніж йти на гору, каміння сипалося з кожним кроком, здавалось, сторчголов полетиш у низ. Вернулися за кілька годин. М'язи були на стільки напружені, що тряслися ноги. Внизу мандрівників зустрічав знайомий на машині.
"В Карпатах ходять усюди корови, коні, - розповіла наостанок дівчина. - Спочатку вони здалися галюцинацією. Дерусь вгору із важким рюкзаком, ледь дихаю, повз мене проходить- проскакує корова. Виявилося, худоба належала сім'ї гірників. І в цей час ми як раз проходили повз їхню хату. Зайшли привітатися. Такі люб'язні чоловік і жінка років по 70. Пригостили смачним домашнім сиром."
Коментарі
4