"Коли спускалися, кілька разів закладало вуха. Десь навколо нас лилася вода"

Фото: Фото надані Оленою Яресько

Киянка Олена Яресько із друзями відвідала криворізьку шахту "Родина".

Історія подорожі у найглибшу шахту Європи починалася так: "дело біло вечером, делать біло нечего". Сиділи, спілкувалися із друзями. "Ну що, їдемо?" "А давай...", - розповідає про поїздку Олена.

За радянських часів, шахта забезпечувала 60% потреб СРСР у залізній руді. Почала працювати у 1972 році. Добувають руду на глибині 1315 метрів. Це — найбільша глибина добування корисних копалин у Європі. Із 2010 року будівельники шахти почали "заглиблювати" її на 1522 метри".

"Залізна руда — чорного кольору. Але коли ми потрапили на територію шахти, було видно, що все навколо шахти вкрите червоними оксидами заліза. Навіть коти і собаки. На комбінаті подрібнену і збагачену руду вантажать у товарні потяги і відправляють на експорт в інші країни".

"Найсильніші відчуття були, коли спускалися униз. Разом із шахтарями "їхали" у великій двоповерховій кліті. Коли спускалися, кілька разів закладало вуха. Десь навколо нас лилася вода. А під час підйому повністю втрачали відчуття реальності. Здавалося, внизу лишалася бездонна прірва, ціле підземне місто, ніби покинуте багато років тому. Це відчуття — ні з чим не порівняти".

"Бачили квершлаг — це горизонтальний видобуток корисних копалин, який немає прямого виходу назовні землі. Звідти руду транспортують наверх електровозами. Ось саме такий квершлаг і знаходиться у "Родіні" на 1315му метрі внизу. Тут завжди горить світло, а стіни вкриті торкрет-бетоном".

"У тунелі електровози заїжджають пустими, а назад їдуть вже завантаженими. Всі стрілки на рейкових коліях — автоматичні, рух підземного транспорту видно на карті диспетчера. Вся робота — чітко спланована і продумана. Здається, помилок у ній бути не має".

"Зазирнули униз наклонної штольні й побачили, як насправді працюють шахтарі. Там вони бурять шпури — заглиблення у твердій породі, ніби як скважина. У неї закладатимуть вибухівку, а після вибуху породу вантажать на електровіз та піднімають ним вверх. Шахтарі працюють тяжко й монотонно: бурять, підривають, вивозять. Тоді — знову бурять і підривають. А гуркіт там такий, що навіть не чути, як кричать тобі на вухо".

"Близько години ми чекали на кліть, яка підніме нас наверх. В цей час до нас підходили шахтарі, які саме закінчили свою зміну і теж вибиралися наверх".

"Потім нас підняли на вершину копру шахти, висота якого — 105 метрів. Погода була прекрасна, було видно ввесь Кривий Ріг, а також — всі вузли і комплекси шахти. Поряд курили шахтарі, відпочиваючи від тяжкої роботи".

"Здали шахтарську уніформу, помилися в душі й пообідали в їдальні шахти. Ціни у ній навіть нижчі, ніж у шкільному буфеті. Дуже порадував справжній "радянський" узвар у товстих склянках".