Відбудовників храму годували галушками

 

У селі Лютенька Гадяцького району Полтавщини на місці Свято-Успенського  храму розкопали мавзолей. Його 1686 року збудував козак Михайло Борохович.

1659-го Лютеньку спалили татари. Через 27 років козацький полковник Михайло Борохович заклав кам"яну церкву на місці згарища дерев"яної. Коли розрили фундамент, натрапили на нетлінне тіло. Старожили села не чули, чиє саме тіло знайшли під згорілою церквою. Духовенство порадило Бороховичу знайдені мощі поховати під новою церквою в мавзолеї. Він так і вчинив.

— Будівельники із Зінькова до Лютеньки по цеглині передавали живим ланцюгом. За це людей годували галушками. Досі на храмове свято в селі пригощають галушками, — розповідає місцевий краєзнавець 63-річний Іван Чайка.

Правили в церкві до 1961-го. Потім храм простояв ще 13 років.

— Люди згадують, як приїхав до села поважний чиновник у краватці, — переказує Чайка. — Тицьнув пальцем і наказав зруйнувати церкву. Не зупинила навіть табличка "Пам"ятка архітектури". У Москві храм визнали аварійним. Взривали спеціалісти нафторозвідки. Наприкінці літа вранці в неділю люди почули вибух. Вискочили надвір, а церква осіла, один купол лише не впав. Кажуть, чоловік, який підривав храм, того ж дня розбився в Гадячі на мотоциклі. А моряк, якому наказали зрізати хрест із дзвіниці, втопився у ставку.

Моряк, якому наказали зрізати хрест із дзвіниці, втопився у ставку

У селі було ще чотири церкви, їх теж зруйнували. Службу правлять у приміщенні колишньої колгоспної контори.

Люди вирішили відбудувати церкву. Зв"язалися з академіком Борисом Стогнієм. Він допоміг вийти на Фонд Олеся Гончара.

— Я 1978-го була головою місцевого осередку охорони пам"ятників історії, — розповідає дружина краєзнавця Марія Чайка. — Мене, ще молоду дівчину, вилаяв гість із Канади, що приїздив до Лютеньки. Він обурився, як ми допустили руйнування храму. Показав книжку, в якій Лютенська церква поряд з індійським Тадж Махалом.

Фонд Гончара виділив 25 тис. грн на початок робіт. У липні науковці розкопали фундамент церкви.

— Де копнуть, там і поховання. Збереглися кістки, але біля них немає нічого, тільки гвіздки від домовин, — розповідає Іван Чайка. — Самі домовини зотліли. Знайшли останки, частину яких замуровано у фундамент. Одна людина із похованих була тяжко поранена, лежала із перебитою ногою.

×